Глава 8 Знайомство з батьками

Павлина прийшла до кав’ярні трохи раніше, ніж домовлялися. Усередині пахло свіжою випічкою й кавою, а крізь великі вікна лилося тепле світло заходу. Її погляд одразу знайшов Ельзія — він сидів за столиком біля вікна, як завжди, рівно й трохи задумливо.
Поруч із ним — чоловік і жінка, які переглядали меню. Павлина на мить зупинилася, відчула, як серце пришвидшилося, і зробила крок уперед.

— Привіт, Ельзію, — усміхнулася вона.
— Павлинко, — він підвівся, лагідно торкнувшись її руки. — Знайомся, це мої батьки — Тереміус і Лівіана.

Жінка підвела очі, її погляд був уважний, майже вивчаючий. Тереміус привітно кивнув, але в його поставі відчувалася якась стриманість — ніби він оцінював не лише майбутню невістку, а й щось глибше.

Лівіана підвелася з місця, її рухи були плавними, голос — надзвичайно м’яким:
— Дуже приємно, Павлино. Ельзій багато про тебе розповідав, — вона усміхнулася, але усмішка не дісталася очей.
— Дякую, мені також приємно, — відповіла дівчина, сідаючи навпроти.

Тереміус нахилив голову, спостерігаючи за нею з-під брів.
— То ви працюєте в департаменті розслідувань? — його голос був спокійний, але тон — обережний.
— Так, помічницею детективки Лейміри Теймін.
— Серйозна справа, — коротко промовив він і зробив ковток з чашки, не зводячи з неї очей.

Ельзій швидко втрутився, щоб зняти напругу:
— Тато просто не уявляє, як ти все встигаєш. Він каже, що така робота потребує неабиякої сили духу.
— Це правда, — з легкою усмішкою погодилася Павлина. — Але мені подобається те, що я роблю.

Лівіана поклала руку на плече сина:
— Ми раді, що ти поруч із такою розумною дівчиною, Ельзію.
Погляд Лівіани ненадовго затримався на Павлині, і дівчина відчула, як щось холодне пройшло крізь спину. Було відчуття дивної знайомості, ніби десь глибоко у пам’яті хтось шепотів її ім’я, але свідомість залишалася порожньою.

— Скажи, люба, ти родом із Лерайту, так? — спокійно запитала Лівіана.

— Так, — кивнула Павлина. — Із північної частини, неподалік Кертія.

Жінка глянула уважніше, майже так, ніби впізнавала щось давно забуте.

— Цікаво… — тихо промовила вона. — У тебе дуже знайомі риси обличчя.

Ельзій зашарівся і засміявся, намагаючись розрядити атмосферу:
— Мамо, ти знову шукаєш родичів у кожній людині!

Але навіть через його жарт Павлина відчула, що щось тут не так — мовби її минуле тихо підказує, що не все так просто, як здається.

Далі всі розмовляли про дрібниці, сміялися, згадували кумедні історії. Атмосфера була теплою, майже домашньою. Павлина вже почала думати, що знайомство минуло напрочуд легко, коли раптом Ельзій підвівся.

— Прошу уваги! — його голос пролунав гучніше, ніж зазвичай, і всі замовкли.

Він обійшов стіл, став навпроти Павлини й опустився на одне коліно.
— Павлинко, кохана… — сказав він, дивлячись просто в її очі. — Я хочу пройти цей життєвий шлях із тобою. Разом.
Він дістав маленьку оксамитову коробочку, відкрив її — усередині блиснув перстень із ніжним блакитним каменем.
— Чи згодна ти вийти за мене заміж?

Павлина завмерла, на мить навіть забувши дихати. Потім її обличчя освітила усмішка.
— Згодна, — тихо, але впевнено вимовила вона.

Навколо почувся схвальний шепіт, Тереміус підвівся й потиснув синові руку, а Лівіана, хоч і посміхалася, опустила погляд — щось тривожне промайнуло в її очах.

Після знайомства і пропозиції Ельзій проводжав Павлину додому. Вулиця була тихою, вечірнє світло ліхтарів лагідно відбивалося на бруківці. Павлина йшла поруч із ним, не відводячи погляду, а серце вщухало у приємному хвилюванні.

Коли дійшли до її квартири, вона зробила крок усередину і зупинилася на порозі. Посмішка на її обличчі була такою широкою, що могла освітити всю кімнату.

В очах миготіла радість, і навіть тінь тривоги, яку вона помічала в погляді матері Ельзія під час зустрічі, зараз не змогла її засмутити. Щастя переповнювало її настільки, що на коротку мить вона забула про всі проблеми й сумніви.

Павлина повільно відчула, як серце спокійно б’ється, а світ навколо ніби став трохи яскравішим. Це був момент, коли все здавалося можливим.