Глава 5 Посол і мовчання

Батьки Ярослава, Куделя та Райтін Смегги, зійшли з корабля й пішли знайомою дорогою до будинку Ольвійтів. Адресу вони пам’ятали.
На порозі з’явився Мерілон Ольвійт, а за ним — Мерфіста, стираючи руки рушником.

— Що привело вас сюди? — здивовано спитав Райтін.

— Ми повинні були поговорити, — відповіла Куделя коротко, уникаючи його погляду.

Мерфіста зупинилася біля вікна, глянувши на гавань, де ще видно було вітрила кораблів.
— Ярослав приїхав у цю країну послом від короля, — сказала вона повільно.

На мить запала тиша.

— Не можна, щоб вони зустрілися, — додала вона тихіше, ледь чутно.

Райтін Смегга нахилив голову.
— Ми розуміємо, — тільки й сказав він.

Погляди обох пар перетнулися — і кожен із них бачив у чужих очах страх. Але ніхто не вимовив того, про що думав.

— Ходімо до будинку послів, — сказала Мерфіста.

Гості залишили валізи в Ольвійтів і вчотирьох рушили в дорогу.
На подвір’ї вони побачили Ярослава, Павлину й Лейміру.

— Та все зі мною гаразд, — сказав хлопець, витираючи руки рушником. — Просто зіпсував сорочку й викинув. Я живий і здоровий.

Смегги відчули, що це не зовсім Ярослав. Його рухи, пози, мимовільні жести — щось не складалося в цілісну картину того, кого вони знали.
Вони промовчали.

— Ходімо, справу закрито, — сказала Лейміра.
Павлина кивнула, хоча відчувала легкий дискомфорт — у словах і діях хлопця було щось штучне, чужорідне.

— Синку, — обірвалася Куделя. — Чому ти не сказав, що приїдеш сюди?

— Хотів розповісти, коли закріплюся на посаді, — відповів він, усміхаючись, наче відрепетирував фразу заздалегідь.

Хлопець повернувся до дверей і, вже виходячи, підморгнув Ольвійтам. На мить його усмішка здалася занадто чужою — холодною, натягнутою, як маска.

Павлина спіймала цей погляд і відчула, як щось ледь тенькнуло всередині — дивне відчуття тривоги, ніби десь поруч пролунало тихе попередження.

— Що з тобою? — запитала Лейміра, помітивши, як дівчина заніміла.
— Нічого, — швидко відповіла Павлина, — просто… здалося.

Але коли хлопець зник за дверима, вона ще довго не могла позбутися відчуття, що перед нею стояв не той, кого вона бачила у снах.