Там, де закінчуються сни
Глава 4 Дзеркало обличчя
Корабель розсікав нічну тишу, повільно входячи до гавані Лейтарі. Туман висів над хвилями, наче дихання моря, а вогні маяка розмивалися в молочній імлі.
Ярослав стояв біля борту, стискаючи печатку посла в долоні. Попереду — його перше справжнє завдання, і серце билося швидше, ніж від вітру.
— До світанку будемо в порту, — сказав капітан, проходячи повз. — Спокійне море, спокійна подорож. Гарна прикмета.
Та Ярослав відчував неспокій. Туман згустився, і з нього долинуло глухе гудіння — низьке, магічне, ніби саме повітря почало тремтіти.
Він озирнувся — і побачив постать на палубі. Чоловік у чорному плащі, обличчя приховане каптуром.
— Хто ти? — різко запитав Ярослав, потягнувшись до кинджала.
— Той, хто давно чекав цієї зустрічі, — пролунав спокійний голос. — Пробач, але твоє місце вже зайнято.
Перш ніж Ярослав устиг відповісти, незнайомець підняв руку. У повітрі блиснув знак — срібна спіраль, що миттєво розгорнулася в темний вихор.
Ярослав відчув, як світ навколо розчинився — море, палуба, навіть повітря. Його тіло пронизав холод, а пам’ять розлетілася уламками.
Останнє, що він побачив, — свої очі у чужому обличчі.
Прокинувся він на березі.
Пісок під долонями, шум прибою, біль у скронях.
На тілі — подертий одяг, без жодного документа, без печатки.
І жодного спогаду, окрім одного імені, що лунало в голові:
Павлина.
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
