Глава 1 Дзеркальні сни

Ніжна мелодія линула в повітрі, мов подих. Павлина танцювала у місячному сяйві, що лилося крізь вікно її кімнати в Кертії, Лерайті. Хоч вона ніколи не бачила цього хлопця в реальному житті, серце відчувало його присутність. Раптом він розчинився в повітрі.

— Ярику, де ти? — вигукнула вона, і її голос лунав у тиші, немов у порожньому залі.
— Павлино, врятуй мене! — почула вона відповідь, яка одночасно була її власним внутрішнім криком.

Вона прокинулася. Поглянула на магічно заряджений годинник — третя година ночі. Серце калатало, а сон більше не відпускав. Щось всередині підказувало: вона його вже колись зустрічала… колись давно, але спогади зникли.

У місті Ревіан, Ейтанія, Ярослав теж прокинувся. Він бачив себе танцюючим із дівчиною у місячному сяйві, коли раптом потягнуло в темряву.

— Ярику, де ти? — почув він її голос.
— Павлино, врятуй мене!

Перед очима виникли страшні істоти, і він відчув: тільки вона могла його захистити. Потім він відкрив очі й подивився на наручний годинник — третя година. Сон залишив після себе непояснену тривогу й відчуття знайомості, наче він колись уже знав цю дівчину.

Їхні спогади про перші сім років життя зникли — стерті магічною силою, і обидва відчували це лише як порожнечу в пам’яті, яка створювала одночасно тривогу і непереборне бажання знайти одне одного.

Хоч вони ніколи не зустрічалися, їхні сни дзеркально відображали один одного, мов два полум’я, що тягнулися крізь простір і час. І вже тоді, у перших проблисках сновидіння, з’являлося відчуття: ця зустріч неминуча, навіть якщо світ і пам’ять намагаються їх розділити.