Розділ 3. Київські прогулянки

Коли я вийшла з під'їзду, Таня вже стояла біля будинку.

- Ти запізнилася, - заявила вона замість привітання.

Я подивилася на неї.

- Це ти приїхала раніше.

- Деталі.

- Ти взагалі вмієш визнавати свою неправоту?

- Ні.

- Я так і думала.

Таня усміхнулася й обійняла мене.

- Ну що, куди?

- Ти ж придумала план.

- Я передумала.

- Таня!

- Що? Мені просто захотілося тебе побачити.

Я усміхнулася.

- Тоді ходімо просто куди-небудь.

Ми рушили вулицею.

Липень у Києві був саме таким, яким я його любила. Сонце, тепле повітря, люди на вулицях і постійний міський шум.

Ми зайшли в невелику кав'ярню неподалік.

- Я беру холодну каву, - сказала Таня.

- Ти вчора казала, що більше її не питимеш.

- Вчора була інша я.

- А сьогодні?

- Сьогодні я хочу каву.

- Логічно.

Ми сіли біля вікна.

Таня зробила ковток і подивилася на мене.

- Ну?

- Що?

- Як там Даня?

- Нормально.

- "Нормально" - це все?

- А що тобі розповісти?

- Не знаю. Ви ж зустрічаєтесь.

- І?

- І мені цікаво.

Я засміялася.

- Все добре. Сьогодні маємо побачитися.

- Ооо.

- Не починай.

- Я нічого не сказала.

- Але я знаю тебе.

Таня усміхнулася й підперла голову рукою.

- А пам'ятаєш, як ви познайомилися?

- На жаль, пам'ятаю.

- Чому "на жаль"?

- Бо ти тоді сказала, що ми одружимося.

- І що? Я могла помилитися.

- Могла?

- Могла.

Я засміялася.

Ми ще довго говорили про всякі дрібниці. Про людей зі школи, про літо, про плани на найближчі дні.

А потім розмова сама собою перейшла на Кріс.

- Ти її бачила? - запитала Таня.

- Ні.

- А Тая?

- Теж ні.

- І добре.

Я кивнула.

- Мені зараз вистачає власних проблем.

Таня нічого не відповіла, тільки посміхнулася.

Ми вийшли з кав'ярні й пішли далі.

Десь неподалік пролунало сповіщення про повітряну тривогу. Люди навколо почали діставати телефони, хтось швидко зайшов до найближчого укриття.

Ми з Танею переглянулися.

- Ідемо? - тихо запитала вона.

- Ідемо.

Ми змінили напрямок і пішли до укриття.

Ніхто з нас уже не дивувався таким моментам.

Ми просто чекали, поки тривога закінчиться, а потім знову поверталися до своїх справ.

Бо навіть під час війни життя не зупинялося.