Там, де закінчується контроль

Розділ 1. Липень

Я прокинулася від сонячного світла, яке пробивалося крізь щілину між шторами.

На телефоні було 10:47.

- Чудово... - пробурмотіла я, ще сильніше закутавшись у ковдру.

Липень. Літо. Канікули. І жодних причин вставати рано.

Я потягнулася за телефоном і майже одразу побачила кілька повідомлень.

Таня: "Ти вже прокинулась?"
Таня: "Лізо, я знаю, що ти не спиш 😑"
Ная: "Доброго ранку, сонна красуне 😂"

Я посміхнулася.

З Танею ми могли переписуватися годинами навіть тоді, коли жили в одному місті. А Ная була далеко - у Туреччині, - але іноді складалося враження, що вона поруч.

Я вже хотіла відповісти, коли з коридору почувся знайомий дитячий голос:

- Лііізо!

Я завмерла.

- Віталію, не кричи! - почула я мамин голос.

За кілька секунд двері відчинилися, і в кімнату влетів мій трирічний брат.

- Ліза! Вставай!

- Я вже встала, - сонно сказала я.

Віталій подивився на мене, потім на ковдру.

- Ні.

- Що "ні"?

- Ти лежиш.

Я не стримала сміх.