Розділ ІІІ "Перші короткі кроки"

На вулиці стемніло, зорі ніби фонарі сяяли білим світлом. І тільки великий місяць світився найяскравіше, освічуючи дерева, будівлі та людей. З танцполу лунала музика, дівчата танцювали, а хлопці сиділи на лаві, чекаючи особливої миті, а саме коли буде лунати пісня для повільного танцю. Сашкові було нудно, він дивився на дівчат, які крутилися в танці, всі такі радісні та щасливі. Одна дівчина все таки привертала його увагу. Її каштанове волосся, розвивалося потоком вітру, гарна сукня, жовтого кольору, воно було яскравим ніби вогонь. Хлопець впізнав в ній, ту дівчину, яка посміхнулась та підморгнула, йому в автобусі. Біля нього сидів Луїс, він теж дивився на всіх інших, але його погляд не зупинявся ні на якій із дівчат. 
-Ти вже знаєш, кого позвеш на повільний танець?- Тихо запитав той, у свого друга. Саша перевів на нього свій погляд, пожавши плечима.
-Не знаю. Думаю нікого не буду звати, я толком нікого не знаю. А ти?
-Та я напевно теж, якось мене тут ніхто не цікавить.- Сказав Луїс та зітхнув. Сашко підняв брову в нерозумінні.
-Не цікавить?-Перепитав він його
-Ну… Так.
-Ти реально так думаєш?! Та багато дівчат, зараз на тебе дивляться та надіються що ти, їх запросиш на танець!-Хлопець показав на тансцтпол, на якому і справді деякі дівчата кидали на блондина, зацікавлені погляди. А той тільки пожав плечима, поклавши голову на свої руки. Музика плавно переходила в тиху та спокійну, почвся повільний танець. Хлопці які так довго очікували його, піднялися з лавки, та пішли до своїх “коханих”. Як Сашко й думав, дівчата підходили до Луїса, пропонуючи піти з ними на танець. Хлопець і сам не помітив, як друг десь зник серед інших людей. В наслідок тільки він один залишився на цій лаві, все поглядаючи на інших людей.
“Ну чарівно! І я один! Ну все, як я і очікував!” подумав рижик, сумно спостерігаючи як всі інші танцюють. Як тут до нього підійшла знайома йому постать, її жовта сукенка ніби освітила його. Дівчина ніжно посміхається йому, а її каштанове волосся спадало на щічки.
-Привітик! Не проти зі мною потанцювати?-В неї був гарний та спокійний голос. У Саші перехопило дихання, його вилиці трохи покрилися червоною фарбою, він прокашлялся в свій кулак, піднімаючись з лави.
-Звісно не проти, пішли.-Його голос звучав хрипко. Чарівна леді, взяла руку хлопця та повела на танцпол. Добравшись до самої середини, вони зупинилися, красуня повернулась до голубоокого. Сашко невпевнено поклав свої руки їй на талію, в той час коли її руки лягли йому на плечі. Ці двоє незграбно рухалися, не попадаючи в такт музики. Дівчина ніжно посміхалася, так що навіть подих перехоплювало.
-А тебе, як звати?-Тихо мовила вона.
-Саша, а..-його голос трохи тремтів, від хвилювання-а тебе як звати?
-Мене звати Ангеліна.-Мовила вона.
Ім’я їй дуже підходило, дивлячись на неї можна було подумати, що перед тобою ангел. Якась в неї аура була світлою, таке відчуття що дівчина, тільки спустилася з небес. Саша зник в своїх думках, як ось пісня вже закінчилась, пішла швидка музика. Ангеліна відпустила його плечі і посміхнулась, а рижик нехотя відпустив її талію, йому хотілось щоб, ця мить ніколи не закінчувалась.  Дівчина пішла продовжувати танцювати, а хлопець повернувся на лаву. Він сів на неї із зітханням й прикривши очі.  Інші хлопці поверталися з посмішками, на обличі, так як змошли потанцювати з ким вони хотіли. А думки голубоокого були заповнені, прекрасною дівою, якоюсь вона здавалася іншою, ніж всі інші люди жіночої статі. Загублений у своїх думках хлопець навіть не помітив, як біля нього хтось сів. А коли це все ж таки сталось, то повільно підняв свої очі, думаючи що це Луїс нарешті повернувся.Однак замість високого блондина, поряд з ним сидів Джуліус. Сашко аж відпрянув від неочікування, а той тільки глянув на нього краєм ока.
-Чого ти?- Сказав своїм звичайним, монотоним голосом.
-Чого ти, так несподівано появився?    -Вирвалося з вуст рудого.
-Я просто сів поруч.-Коротко відповів той, поправляючи свої окуляри, які сповзли на носа. Хлопець тільки хмуро дивився на нього і тихо буркнув.
-Та ти взагалі де пропадав цілий день?!
Брат косо на нього глянув.
-Це не твоє діло.-Твердо відповів він. Саша хотів ще щось сказати, але загадав його характер, це просто було без успішно.
"Буде мовчати, як риба, даю сто відсотків" подумав головний герой. Час проходив швидко, ось уже мав бути останній повільний танець. Надіючись що прекрасна леді знову захоче з ним потанцювати, рижий сидів очікуючи її. Однак бачить як вона підійшла до іншого хлопця, навіть не поглянувши на нього. Це якось було образливо й неприємно. 
"Можливо Ангеліна, просто зі жалості вирішила потанцювати? А я ніби дурень..." подумав він та піднявся з лави, тепер уже не було сенсу залишатися тут. Ну як мінімум бажання сидіти й дивитися як хтось танцює, при тому відчувати себе дурнем не було. Хлопець повільно пішов, прогулюватись по табору. А Джуліус так і залишився сидіти, до нього підходили дівчата бажаючи потанцювати, але він відмовлявся. А ті тільки засмучено відходили від нього,однак  хлопець не звертав на це увагу та просто спостерігав як інші танцюють. Не забаром, до нього підсіла занйома постать. Від якої несло запахом табака. По запаху було легко зрозуміти хто це, зівсно його новийзнайомий. Джуліс міг так і продовжувавти, не звертати на нього уваги, але у того були інші плани.
-Чого один сидиш? Хіба, не хочеш веселитися з дівчатами? Невже ти такий нудний?- сказав Ян, сяючи своєю найхитрішою посмішкою.
-Тебе, це так хвилює?- відповів хлопець навіть не дивлячись на нього.
Той просто тихо засміявся, собі під носа і пожав плечима.
-Ну мені просто цікаво.
Схоже рожевоволосий буву хорошому настрої, не дивлячись на сьогоднішню суперечку. Йому було все одно, що більшість зокрема друзі його "ворога", дивились на нього привзято та косо. Ніби ненавиділи його усе своє життя. Одні перешіптувались, показуючи пальцем на нього, другі просто косо спостерігали, але самий головний з них спостерігав за цим, з нудотною посмішкою. Йому це приносило задоволення, він точно насолоджувався цим. Це виглядало ніби маленька мишка потрапила у пастку бродячих котів, які хотілиб роздерти його на маленькі шматочки. Тим часом Саша повільно прогулювався корпусами табору, нічні птахи тихо сіпавали свої чарівні пісні, а листя наче підспівало своїми листочками. Повітря було чистим та свіжим, дихати було приємно, воно навіть забирало деякі ознаки сонливості. Хлопець проходив під скрипучими деревами, які трохи навіювали страху. По тілу пробігли холодні мурашки, чи то від температури повітря, чи то від моторошного серидовища. Трохи приобнявши себе руками, щоб хоч трошкі зігрітись, рижик йшов до свого корпусу, однак почув тріскот гілля позаду себе. Повернувшись він побачив Луїса, який весь цей час йшов за ним. Від несподіванки Саша аж відпригнув, а той тільки посміявся.
-Ти чого?- сказав він тихо, все ще ригочучи собі під носа й паралельно підходячи до друга.
-Чого ти так лякаєш? Щей так тихо йшов...-зітхнувши сказав у відповідь та поклав на сердце свою руку, ніби показуючи що той сильно його налякав. А блондин все сміявся, ця ситуація здавалась йому кумедною.
-Чому ти пішов з дискотеки?-все ж зміг заспокохтись від сміху. Сашко відвів погляд, думаючи над відповідю.
"Ну не можу я просто сказати, що дівчина яка мені сподобалась пішла танцювати з іншим хлопцем? Я ж буду виглядати, як невдаха..."
-Ееем... Ну я просто стомився й вирішив піти в свою кімнату,-все таки щось зміг придумати він. Луїс похитав головою, ніби все ж повірив у його маячню.
-Зрозуміло, пішли тоді я проведу тебе до кімнати. Одному напевно нудно йти,-сказав та пройшов вперед. Рижик пішов за ним, на душі було велике полегшення. Хлопці повільно йшли до корпусу, у якому знаходились хлопці-підлітки. Повітря все ще освіжало, а мелодія нічних птахів заспокоює душу. Друг з франції дуже підходив цій атмосфері, його блондинесте волосся й сірі очі, ніби сам місяць з неба спустився, на землю у вигляді людини. А Саші по особливому здавалось, що зараз виглядає безглуздо. Це руде волосся і веснянки, дуже виділялось на фоні, спокійної вечірньої атмосфери. Десь ще чулась музика, але воня не портила атмосферу, тільки прикрашала якимось особдивим відчуттям.