Порожній вечір

Тривога завжди приходить без попередження. Вона крадеться, наче тінь, і заповнює кімнату, перетворюючи все навколо на звук, що лякає, на світло, яке ріже очі. Міра сиділа на ліжку, задерши ноги до грудей, обгорнувшись ковдрою, і намагалась затулити собі вуха. Вона чула кожен шерхіт і навіть шепіт, який, здавалося, йшов з самого глибокого кута кімнати.

День минув, як завжди: її друзі були поруч, школа пройшла без особливих подій, але як тільки вона залишалася сама з темрявою — тривога накривала її повністю. Вона не могла заспокоїтись. Погляд метався по кімнаті, немов шукала вихід, але знайти його було неможливо.

Вона почала прокручувати в голові все, що мала зробити, але нічого не вдавалося заспокоїти: ні роздуми про школу, ні спогади про подруг. Все було сповнене тіні, що раптом ставала ще густішою. І тоді, як завжди, її рятував серіал.

Міра увімкнула телевізор і вибрала історичний серіал. Він не був чимось особливо захоплюючим, але давав їй змогу хоча б на кілька годин вимкнути мозок і відключити всі ці думки, що розпадалися на шматки. Серіал був про середньовіччя, і навіть якщо сюжет здавався банальним, то костюми, ландшафти, ритм дії забирали її у інший світ — світ, де нічого не було пов'язано з її болем.

Але не вистачило й кількох серій. Ледь-ледь зітхнувши, Міра вимкнула телевізор і втупилась у темряву. Безсоння було її постійним супутником, але сьогодні воно було особливо важким. Вона лежала, дивилася в стелю, і час йшов, як вода крізь пальці. 3:00, 4:00, 5:00 — у її голові були лише ці цифри, як мітки часу, що не дозволяли заснути.

Тим не менше, Міра лежала в ліжку, обвита своїми думками і страхами, розуміючи, що їй так не вистачає простого спокою, хоч на кілька годин. Вона знала, що має йти до лікаря, але відчуття того, що її ніхто не зрозуміє, знову стало тягарем.