Знайомі місця. Довкола виднілися знайомі місця де минуло дитинство, де минули шкільні роки — найкращі роки його життя. І найболючіші теж.
Білосніжний седан пригальмував біля високого кованого паркану, що відмежовував від дороги велику двоповерхову будівлю, облицьовану білою цеглою. Будівля, з того моменту як він бачив її востаннє, геть не змінилася, хіба-що цегла трохи потьмяніла. Воно й не дивно, адже минуло не багато й не мало — цілих п'ятнадцять років.
Все так само буяли на овальному квітнику перед центральним входом п’янкі півонії та різнобарвні лілеї. Все так само ласкаво запрошувала вивіска над масивними дерев’яними дверима ступити за поріг до країни знань. Все так само виблискувало вмитими шибками вікно в лівому крилі другого поверху.
Все так само.
Йому здалося, що бачить на лавочці під тінистим кленом біля самого паркану хлопчину з профарбованими чорним лаком нігтями та шкіряними браслетами на зап’ястях обох рук: похмурого, холодного, небезпечного та до біса привабливого.
А на сходинах будівлі стояла вона.
Видіння було таким болюче реальним, що він мимоволі кліпнув, проте воно нікуди не зникло.
Тонкі пальці нервово вп’ялися у шкіряне кермо, а горло судомно стиснулося.
— Невже? — видихнув з болем. — Невже!
#2158 в Жіночий роман
#9469 в Любовні романи
#3655 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 06.08.2021