Розділ 39

Розділ 39

Стрибок крізь розрив, який створила «Колиска», не був схожий на жодне попереднє переміщення. Це не було падіння чи політ, це було відчуття розчинення. Кайден Ракс відчував, як кожна молекула його тіла на мить стала частиною нескінченного інформаційного потоку. Він бачив код самого Всесвіту, чув шепіт зірок, що згасли мільярди років тому, і відчував холодний дотик Порожнечі, яка намагалася заповнити порожнечу в його власному серці.

Коли реальність нарешті згустилася, вони опинилися в корабелі «Затемнення» куди їх вивів портал. Той тепер дрейфував у космічному сиротинці. Секторі, де світло найближчої зірки було настільки слабким, що здавалося лише блідою іскрою на чорному оксамиті.

Всередині кабіни панувала мертва тиша, яку порушувало лише сухе клацання реле, що намагалися перезавантажити системи життєзабезпечення.

Кайден відкрив очі. Його погляд був затуманеним, а в роті відчувався металевий присмак срібної крові. Він спробував поворухнутися, але тіло відгукнулося паралізуючим болем. Кожна клітина протестувала проти того, що він зробив на Еріді.

— Ліане... — прохрипів він, намагаючись сфокусувати зір.

Дівчина сиділа вже у кріслі пілота, її голова безсило схилилася на пульт. Її розкішне волосся було сплутаним, а на руках виднілися чорні опіки, слід від «Резонансу Пустоти». Поруч із нею, на підлозі, згорнулася калачиком Міра. Вона міцно стискала портативний накопичувач, наче це була єдина річ, що тримала її в цьому світі.

Але найстрашнішим було видовище в центрі відсіку. Гром.

Велетень стояв на колінах, затиснутий між технічними стійками. Його очі були розплющені, але в них не було життя. Лише рівне, холодне біле сяйво. Його шкіра, раніше схожа на понівечену скелю, тепер стала напівпрозорою, крізь яку проглядали золотисті нитки даних, що застигли в його нейронній мережі. Він виглядав як ідеальна статуя з кришталю та металу. Живий сервер, що вичерпав свій ресурс.

— Громе... — Кайден сповз із ложемента і поповз до друга. — Громе, відкличся! Це я, Кайден!

Він торкнувся руки велетня, і його пронизав статичний розряд такої сили, що хлопець відлетів до стіни.

— Не чіпай його, — почувся слабкий голос Міри. Вона підняла голову, її очі були червоними від лопнулих капілярів. — Його свідомість... вона більше не всередині. Він віддав усе, щоб ми отримали архіви «Колиски». Зараз його тіло, це просто контейнер для інформації, яку неможливо передати іншим шляхом. Він зациклений у нескінченному перевантаженні.

Кайден вдарив кулаком у перебір стіни. Гнів і відчай змішалися в його грудях, створюючи вибухову суміш.

— Я обіцяв захистити вас. Я обіцяв, що ми вийдемо з цього разом!

— Ми вижили, Кайдене, — тихо сказала Ліане. Вона підійшла до нього і поклала руку на плече. Її дотик був холодним, але він заспокоював. — Гром зробив свій вибір. Як і ти. Як і я. Ми більше не студенти Академії. Ми — тіні того, ким ми були.

Кайден відсторонився і підійшов до ілюмінатора. Там, у бездонній чорноті, він бачив відблиск чогось неможливого. Його власне відображення змінилося. Його очі... вони більше не були срібними. У самому центрі зіниці з’явилася тонка золота облямівка, яка повільно розширювалася, поглинаючи сірий колір попелу.

— Що зі мною відбувається, Міро? — запитав він, не обертаючись.

Дівчина-технік підповзла до термінала і запустила сканування біометрії Кайдена. Екран спалахнув червоними попередженнями, які миттєво змінювалися на золоті руни Прадавніх.

— Твоя Сингулярність... вона не просто перевантажена. Вона мутувала. Контакт із ядром «Колиски» та енергією Порожнечі Трістана створив ефект «Критичного Синтезу». Твоє «Око Бурі» тепер працює на частоті, яку Прадавні називали «Ауреліум». Це золота енергія створення.

— Це звучить як дар, — зауважила Ліане, дивлячись на Кайдена з острахом.

— Це прокляття, — відрізала Міра. — Людське тіло не розраховане на «Ауреліум». Кожен раз, коли Кайден використовуватиме свою силу, його клітини будуть перетворюватися на чисту енергію. Він буквально вигоряє зсередини, стаючи живою зіркою. Якщо він не знайде «Колиску Початку», про яку говорила його мати... він просто зникне. Розчиниться в просторі.

Кайден стиснув кулак. Він відчував це. Всередині нього пульсувало сонце, яке вимагало виходу. Кожен вдих здавався розпеченим металом. Але разом із болем прийшла неймовірна ясність. Він більше не бачив вектори, він бачив наміри. Він відчував кораблі «Цербера», що нишпорили в сусідніх секторах, він відчував пульсацію далекої Еріди, якої більше не було, і він відчував... Його.

— Трістан живий, — сказав Кайден. Це не було припущенням. Це був факт. — Я відчуваю його як чорну діру в просторі. Він не просто втік. Він забрав із собою частоту «Колиски Початку».

— Адмірал Арно теж не зупиниться, — додала Ліане. — Його флагман «Молот Судді» отримав пошкодження, але він має цілий флот. Вони оголосять нас терористами, зрадниками людства. На нас полюватимуть у кожному секторі Співдружності.

— Нехай полюють, — Кайден обернувся до друзів. Його погляд тепер випромінював тиху, золоту впевненість. — Ми маємо те, чого немає у них. Пам'ять Грома. Дані Прадавніх. І мою лють. Ми не будемо ховатися. Ми підемо в саму пащу ворога.

Протягом наступних кількох годин «Затемнення» перетворилося на імпровізований штаб. Міра, попри виснаження, зуміла частково розшифрувати дані, які «транслював» нерухомий Гром.

— «Колиска Початку» — це не просто планета чи станція, — пояснювала вона, виводячи голограму на центр столу. — Це штучна структура навколо білої діри. Прадавні використовували її як джерело нескінченної матерії. Трістан хоче використати свій «Поглинач Порожнечі», щоб інвертувати потік. Замість створення матерії, вона почне поглинати Всесвіт.

— Як нам туди потрапити швидше за флот «Цербера»? — запитала Ліане.

— Є один шлях, — Міра подивилася на Кайдена. — Але він тобі не сподобається. Ми маємо використати «Золоту Межу». Кайден має стати навігатором і двигуном одночасно. Він має підключитися до ядра корабля і випалити свою Сингулярність, щоб створити стабільний тунель крізь підпростір.