Розділ 38

Розділ 38

Темрява, у яку занурилася Еріда після стрибка з Колиски, не була пустотою. Це була вібруюча, розпечена субстанція, що стискала астероїд, наче велетенська долоня. Коли Кайден розплющив очі, перше, що він відчув, це смак озону та заліза на губах. Його платинова Сингулярність, яка щойно досягла піку, тепер пульсувала низькою, тривожною частотою, відгукуючись на кожен зовнішній удар.

— Міро... Громе... — голос Кайдена тріснув, наче суха гілка.

— Ми тут, командире, — почулося важке дихання Грома.

Велетень лежав на купі розбитого обсидіану, його щит був вплавлений у підлогу Колиски. Він не просто тримав удар, він став частиною заземлення під час стрибка. Його біомеханічна структура тепер була настільки інтегрована в системи станції, що через його тіло пробігали іскри системних повідомлень Прадавніх.

— Де ми? — запитала Ліане, піднімаючись із колін. Її «Духовне Знаряддя» все ще тремтіло в руці, випромінюючи слабке блакитне світло.

Міра, чиє обличчя було залите кров’ю з носа через нейронне перевантаження, відчайдушно била по клавішах термінала, що вижив.

— Ми... ми вийшли в секторі «Пояс Сиріт». Це крайня межа відомого космосу. Але ми тут не одні.

Раптом весь астероїд здригнувся від удару такої сили, що масивні колони Колиски пішли тріщинами. На панорамних екранах, які раніше показували зоряні карти, спалахнули велетенські силуети.

— Флагман «Цербера»... «Молот Судді», — прошепотіла Міра, її очі розширилися від жаху. — Адмірал Арно. Він знайшов нас миттєво. Він знав... він знав частоту нашого стрибка!

Над Ерідою, закриваючи собою далекі зірки, висів кілометровий сталевий монстр. Його гармати головного калібру вже світилися зловісним червоним світлом, готуючись до другого залпу. Адмірал Арно не збирався вести переговори. Він прийшов випалити «Колиску» разом із усіма, хто в ній знаходився.

Екрани в залі Колиски раптом синхронізувалися, і замість перешкод на них з’явилося обличчя чоловіка. Адмірал Арно виглядав як статуя з холодного граніту. Кожна зморшка на його обличчі була проявом волі, яка не знала компромісів.

— Кайдене Ракс, — голос адмірала був позбавлений емоцій, наче зачитувався вирок. — Ви і ваші друзі проявили вражаючу стійкість. Але ви, лише піщинки в механізмі історії. Ви розбудили сили, які не здатні контролювати. Еріда — це загроза стабільності Співдружності.

— Ви прийшли за зброєю, адмірале, — крикнув Кайден, роблячи крок до екрана. — Не вдавайте з себе миротворця. Ви хочете «Колиску», щоб диктувати свою волю всім світам!

Арно ледь помітно примружився.

— Я хочу порядку. А порядок вимагає жертв. Мого сина Трістана більше немає — він став вірусом. Ви стали аномалією. Моє рішення остаточне: протокол «Табула Раса». Повне очищення сектора.

— Тату! — спотворений крик розірвав ефір.

З темного кута зали, де раніше зник Трістан, виповзла істота. Це вже не був офіцер «Цербера». Чорна анти-матерія «Поглинача Порожнечі» замінила йому половину грудної клітки та обличчя. Трістан дивився на батька з екрана очима, повними божевілля та болю.

— Тату, я знайшов її! Я знайшов Колиску! Ми можемо правити разом! Я можу...

— Ти… невдача, Трістане, — холодно перервав його Арно. — Ти дозволив артефакту поглинути свій розум. Ти більше не мій син. Ти — біологічне сміття, яке заважає виконанню місії.

Трістан завмер. Його єдине людське око наповнилося сльозами, які миттєво випаровувалися під дією Порожнечі. Зрада батька виявилася болючішою за будь-яке поранення.

— Тоді... — прошипів Трістан, і чорні щупальця з його руки почали встромлятися в головні вузли живлення станції. — Якщо я не потрібен тобі... то не дістануся нікому! Я випущу Порожнечу в саме серце «Молота Судді»!

— Він божевільний! Він підірве реактор Колиски! — закричала Міра. — Якщо це станеться, вибух розірве реальність у цьому секторі!

— Громе, Міро — до евакуаційного шлюзу «Лямбда»! — скомандував Кайден. — Ліане, ти маєш допомогти Мірі стабілізувати ядро, поки я стримаю Трістана і вогонь Арно!

— Я не залишу тебе! — Ліане стала поруч, її очі світилися рішучістю. — Мій рід де Валуа ніколи не тікав з поля бою, де вирішується доля світу!

— Це не поле бою, Ліане, це бійня! — Кайден схопив її за плечі. — Якщо Міра не встигне завантажити дані Колиски в наш корабель, все, що ми зробили, буде марним. Йдіть! Це наказ командира!

Ліане зціпила зуби, на її обличчі відбилася внутрішня боротьба, але вона кивнула. Вони з Мірою та Громом, який буквально на руках ніс технічне обладнання, кинулися до технічних тунелів.

Кайден залишився один проти двох ворогів: батька на орбіті та сина в залі.

Трістан кинувся на Кайдена з люттю пораненого звіра. Їхні Сингулярності зіткнулися, створюючи хвилю, яка знесла залишки скляних капсул. Платиновий спис зустрівся з чорним лезом Порожнечі. Кожен удар Трістана супроводжувався викидом анти-матерії, яка роз’їдала платинове сяйво Кайдена.

— Чому ти борешся за нього?! — волав Трістан, завдаючи серію нищівних ударів. — Він вб’є тебе так само, як вбив мене! Ми обоє для нього лише інструменти!

— Я борюся не за нього! — Кайден відбив випад і прокрутив спис, створюючи воронку срібного вогню. — Я борюся за тих, чиї голоси ти намагався стерти!

У цей час «Молот Судді» розпочав орбітальне бомбардування. Велетенькі термічні заряди вдарялися в поверхню Еріди, прошиваючи кілометри льоду. Стеля Колиски почала обвалюватися. Величезні брили обсидіану падали навколо бійців, але вони не зупинялися.

Кайден відчував, як його сили вичерпуються. Його мозок знову почав «плавитися», срібна кров закипала в жилах. Але саме в цей момент він відчув резонанс із Ліане. Десь там, у глибині технічних секторів, вона використовувала свою заборонену техніку «Резонансу Пустоти», щоб стримати розпад ядра.

— Зараз... — прошепотів Кайден.

Він не став атакувати Трістана. Замість цього він встромив свій спис у підлогу, активуючи «Техніку Нульового Відліку: Заземлення Світла». Вся енергія, яку Арно спрямовував на астероїд, на мить була перехоплена Кайденом. Він став громовідводом для всього флоту «Цербера».