Розділ 33

Розділ 33

Тиша, що запала в розколині після того, як останній боєць «Цербера» перетворився на купу понівеченого брухту, була нестерпною. Вона тиснула на барабанні перетинки сильніше, ніж недавній гуркіт вибухів. Кайден Ракс стояв нерухомо, наче статуя, висічена з брудного льоду Еріди. Його постать ледь помітно тремтіла, а навколо ніг утворювався ореол інею, наслідок аномального енергетичного відкату після застосування «Реквієму».

З-під нігтів Кайдена повільно витікала яскрава, майже люмінесцентна срібляста рідина. Це був концентрат нейростимуляторів, змішаний із перевантаженою Сингулярністю. Кожна крапля, падаючи на підлогу, видавала ледь чутний шиплячий звук, пропалюючи верхній шар реліктового льоду. Його очі, позбавлені зіниць, пульсували сліпучо-білим світлом, яке то розгоралося, то згасало в такт його аритмічному серцебиттю.

— Кайдене... ти чуєш мене? — голос Ліане де Валуа звучав наче з іншого всесвіту.

Вона зробила крок до нього, важко дихаючи. Її сталевий меч, зазубрений і вкритий темною гідравлічною рідиною ворожих екзоскелетів, висів у опущеній руці. Коли вона спробувала торкнутися його плеча, повітря між ними розітнула фіолетова дуга статичного розряду. Ліане скрикнула, відчувши, як пальці миттєво оніміли. Тіло Кайдена зараз було радіатором хаотичної енергії, що шукала вихід.

— Не... підходь, — прохрипів Кайден. Його голос нагадував скрегіт металу по склу. — Світ... він розпадається на вектори. Я бачу крізь стіни...

Міра гарячково порпалася в аптечці, викидаючи порожні ампули.

— Його синаптичні канали випалені на 90%! — крикнула вона, дивлячись на показники сканера. — Громе, нам потрібен теплообмін, інакше він згорить зсередини!

Гром, чиє тіло стало настільки щільним, що під його кроками прогиналася криця, мовчки підійшов. Велетень сам був на межі. Його шкіра, що поглинула енергію термоядерного вибуху, вкрилася глибокими тріщинами, з яких виходила сиза пара. Він обхопив Кайдена своїми гігантськими руками, виступаючи в ролі біологічного заземлення. Шкіра Грома почала вкриватися опіками від розрядів, але він лише міцніше стиснув зуби.

Вони просувалися вперед, фактично тягнучи Кайдена на собі. Лабіринт природних розколин раптово закінчився. Перед ними відкрився Нульовий Рівень Еріди. Стіни тут були збудовані з ідеально підігнаних блоків обсидіанового сплаву, який не відбивав світло, а наче жадібно пив його. Кожен блок ледь помітно пульсував у такт роботі древнього реактора, що знаходився десь у глибині астероїда.

Гравітація тут змінилася, вона більше не тягнула вниз, а наче обволікала тіло з усіх боків. Повітря стало густим, насиченим запахом озону та древнього металу. Під їхніми ногами пробігали світлові імпульси, реагуючи на наближення Кайдена. Астероїд відчував присутність Ключа.

Шлях їм перегородили Великі Ворота. Гігантська діафрагма з живого металу. Кайден, долаючи опір власного заціпенілого тіла, торкнувся мембрани рукою, вкритою сріблястою рідиною. У той же момент вся Еріда здригнулася від низькочастотного звуку. Мембрана всмоктала срібло з його шкіри, і ворота почали розходитися в сторони, розкриваючись, як пелюстки. За ними відкрилася Зала Сяйва. Серце Нульового Рівня, заповнене блакитним туманом іонізованого газу.

— Чудова робота, курсанти. Ви справді заощадили нам роки досліджень і десятки життів ліквідаторів.

Цей голос змусив Ліане здригнутися. З глибоких тіней Зали Сяйва виступили «Пси Війни». П’ятеро елітних бійців у матово-білій керамо-броні. Їхні очі світилися рівним жовтим світлом Сингулярності п’ятого рангу. Це були кращі студенти Академії, що пройшли через модифікації, які зробили їх майже нелюдами.

Трістан вийшов останнім.

Його вигляд викликав шок і лють одночасно. Посеред крижаного пекла Еріди, де навіть важка броня «Цербера» покривалася памороззю, Трістан стояв у своєму білому парадному мундирі Академії. Жодної плямки, жодної подряпини. Тканина мундира, прошита золотими нитками Сингулярності, випромінювала ледь помітне тепле марево. Навколо нього діяло невидиме стабілізаційне поле, персональна сфера клімат-контролю, яка відштовхувала крижаний пил, кров та бруд.

Це був жест максимальної зверхності. Будучи таким же студентом, як і вони, Трістан демонстрував, що він знаходиться на зовсім іншому рівні ієрархії. Для нього ця місія не була питанням виживання. Вона була лише іспитом, який він збирався скласти на «відмінно».

— Трістане... — прошипіла Ліане, піднімаючи зазубрений меч. — Ти прийшов сюди як на бал, поки ми вмиваємося кров’ю?

— Це не бал, Ліане. Це порядок. Ви — хаос, який потрібно впорядкувати, — Трістан ледь помітно посміхнувся, поправляючи білу рукавичку. — Пси, взяти Ключ. Решту — утилізувати. Нам не потрібні свідки на Нульовому Рівні.

Бій спалахнув миттєво. Перший «Пес» зробив ривок, швидкість якого була на межі фізичних можливостей. Його мономолекулярний спис, здатний розрізати сталь на атомному рівні, націлився прямо в серце Кайдена.

Ліане випередила атаку. Вона знала, що не зможе пробити білу керамо-броню в лоб. Використовуючи техніку «Перекату тіні», вона зробила низький пірует, майже торкаючись животом холодної підлоги, і нанесла удар ефесом меча в зчленування шолома ворога. Почувся хрускіт, але гвардієць навіть не здригнувся, випускаючи розряд гравітації зі своєї долоні. Ліане встигла виставити блок, але її відкинуло до стіни з такою силою, що з обсидіанової панелі посипалися іскри.

Гром заревів, піднімаючи свій щит, який після «Абсолютного Поглинання» став майже непробивним, але неймовірно важким. На нього навалилися двоє бійців. Їхні списи вдаряли в щит із силою ковальських молотів. Гром відчував, як його кістки починають тріщати під тиском, а тріщини на шкірі розширюються, випускаючи все більше пари. Але він стояв, наче скеля, не даючи ворогам оточити групу.

— Міро, термінал! Поки вони зайняті нами! — закричав Кайден, долаючи напад нудоти від «Реквієму».