Розділ 24

Розділ 24

Фінальна доба в Секторі-9 не принесла полегшення. Навпаки, полковник Варт вирішив влаштувати групі «Терра-Зеро» персональне пекло. Демпфери працювали на позначці 120% від критичної норми. Це був не просто гул, це був фізичний прес, який вдавлював барабанні перетинки всередину черепа. Повітря в «Кузні» стало густим і гірким, наче розчинена ртуть. Кожен подих давався з болем у грудях, ніби легені наповнювалися металевою стружкою.

Кайден, Гром, Ліане та Міра стояли в центрі залу, наче тіні самих себе. За два тижні вони змарніли так, що вилиці стали гострими, як ножі, а очі провалилися в темні ями втоми. Їхня форма перетворилася на засмальцьоване лахміття, просякнуте шарами запеченої крові, мастила та солі. Але в їхніх позах не було слабкості. Вони навчилися стояти прямо не тому, що мали сили, а тому, що їхні скелети стали міцнішими за сталь, яку вони тримали в руках.

На містку спостереження полковник Варт повільно піднявся зі свого крісла. Його силует, підсвічений знизу червоними лампами тривоги, здавався нелюдським.

— Ви два тижні гризли іржу, — його голос пролунав у динаміках, перекриваючи гуркіт реакторів. — Ви навчилися вбивати без іскор у руках. Ви зрозуміли, що плоть, це всього лише паливо. Сьогодні я подивлюся, чи варте це паливо того, щоб запалити вогонь Сходження.

Варт поклав долоню на головний важіль енергосистеми. Червоні індикатори на панелі почали скажено блимати.

— Синхронізація: Сто відсотків. Демпфери — ВИМКНУТИ.

Те, що сталося в наступну мить, неможливо було описати жодним технічним терміном. Це був розрив самої тканини простору. Коли демпфери вимкнулися, вакуум, що утворився в їхніх тілах, почав жадібно всмоктувати вільні кванти Сингулярності з навколишнього середовища.

Кайдена підкинуло на місці. Його хребет вигнувся дугою, а з горла вирвався хрипкий крик, який миттєво перейшов у ультразвуковий свист. Срібло «Ока Бурі» ринуло в його вени з такою силою, що він відчув, як вибухають капіляри в його очах. Світ спалахнув білим. Але цей біль був солодким. Це було повернення зору сліпому.

Його розкладний спис, який щойно здавався непідйомною металевою палицею, раптом став невагомим. Кайден відчув кожну молекулу чорного металу. Він бачив, як срібне сяйво просочує мікротріщини на древку, зцілюючи метал так само як енергія зцілювала його власні понівечені м’язи.

— РЕЗОНАНС! — Кайден вигукнув це слово, і воно вдарило по стінах залу фізичною хвилею, збиваючи пил з балок.

З ніш у стелі вирвалися сотні дронів-винищувачів. Зал наповнився свистом плазмових снарядів. Гром зробив крок вперед, і підлога під його чоботом просто тріснула, не витримавши раптового збільшення його енергетичної маси.

Його Сингулярність «Титан» розгорнулася навколо нього золотим банером. Важкий ростовий щит, який раніше примушував його суглоби стогнати, тепер випромінював поле такої щільності, що повітря навколо почало світитися фіолетовим. Плазма розбивалася об його щит, наче краплі дощу об лобове скло швидкісного поїзда. Гром не просто тримав удар, він поглинав кінетичну енергію ворога, стаючи ще важчим, ще незламнішим. Він більше не боровся з вагою сталі; він сам став тією силою, що тримає на собі небо Сектора-9.

Ліане проковзнула повз Грома з грацією хижака, який нарешті вирвався з клітки. Її обличчя, вкрите брудом і синцями, було маскою абсолютної концентрації. Коли «Ентропія» повернулася до неї, температура в залі впала на тридцять градусів за одну секунду.

Її важкий меч, загартований днями незграбних тренувань під гнітом демпферів, тепер рухався з неймовірною швидкістю. Кожен її помах залишав у повітрі лазуровий розріз, який не зникав. Дрони, що потрапляли в ці зони, миттєво вкривалися льодом, який за структурою нагадував алмаз. Машини просто лопалися зсередини, не витримуючи миттєвого охолодження їхніх реакторів. Ліане більше не була витонченою лялькою Капітолію. Вона була богинею холодної смерті, чия рука більше не здригалася під вагою справжньої сталі.

Міра зникла. Буквально. Її Синхронізація підскочила до таких значень, що її тіло почало вібрувати на частоті, недоступній для оптичних сенсорів. Кинджали, які два тижні тому ледь не зламали їй ребра своєю вагою, тепер стали частиною її рук.

Вона не бігала — вона «переписувала» своє місцезнаходження. В один момент вона була біля однієї групи дронів, а через мілісекунду вже за спиною іншої, залишаючи за собою лише сині електричні розряди. Вона навчилася використовувати інерцію важкого металу ще без Сингулярністі, а тепер, із Сингулярністю, її удари мали силу гарматних пострілів. Вона встромляла кинджали в самі серця машин, розриваючи їхній код і броню одночасно.

А в центрі цього хаосу стояв Кайден. Його спис став віссю, навколо якої обертався весь Сектор-9. Він використовував техніку, яку раніше вважав неможливою. Він не просто бив… він спрямовував потоки Сингулярності крізь чорний метал, створюючи спіральні вихори срібної енергії.

Кожен його випад прошивав по три-чотири дрони наскрізь. Енергія «Ока Бурі» більше не була дикою. Вона була слухняною, загартованою тижнями страждань. Він відчував кожен рух своїх друзів. Їхні розуми переплелися в єдине ціле. Біль кожного став їхньою спільною силою.

— Резонанс групи: Активувати! — закричав Кайден.

Четвірка стала спина до спини в центрі залу. Чотири різні Сингулярності — Срібло, Золото, Лазур та Електрична Синява, почали закручуватися в гігантську вирву. Це було видовище, від якого навіть у Варта перехопило подих. Купол енергії почав плавити металеву палубу під їхніми ногами. Стіни Сектора-9 почали вібрувати так сильно, що з них посипалися заклепки.

Це не був просто бій, це було переродження.

Раптово Варт перевів рубильник назад. Енергія згасла так само швидко, як і з’явилася, залишаючи по собі лише дим від розплавлених роботів і дзвінку тишу.

Четвірка залишилася стояти. Кайден важко дихав, його руки все ще стискали спис, але його погляд був чистим і нещадним.