Розділ 20

Розділ 20

Зала Бойових Мистецтв дихала стародавньою силою. Це було не просто приміщення, а величезний купол, вирізаний всередині фундаментальної скелі Бастіону-7. Повітря тут було настільки насичене вільною Сингулярністю, що срібні нитки енергії, видимі неозброєним оком, пронизували простір, наче павутиння велетенського павука. Вони вібрували, створюючи тихий, ледь чутний гул, що віддавався в кістках курсантів. Навколо, у напівтемряві, пульсували тисячі голографічних фігур Майстрів Минулих Епох, застиглих у нескінченних, ідеальних циклах тренувань.

Але постать жінки в центрі була іншою. Вона не належала до цих зациклених записів. Її проєкція не мерехтіла, не розпадалася на пікселі при наближенні; вона здавалася щільнішою, реальнішою за саму залу. Від неї виходило м’яке, пульсуюче тепло, яке Кайден не відчував уже довгих, холодних десять років, з того самого дня, як Капітолій забрав її.

— Мамо... — голос Кайдена здригнувся, перетворюючись на пошепки. Світ навколо нього перестав існувати. Забувши про обережність, про Варта, про Турнір, він зробив неконтрольований крок вперед. Його рука простягнулася до світла, намагаючись торкнутися рідного обличчя, але пальці лише пройшли крізь щільну енергію, залишивши в повітрі іскристий, болючий слід. — Це... це запис? Чи ти... ти справді тут, зі мною?

Голограма повільно, з грацією давньої богині, схилила голову. У її очах, що світилися чистим, глибоким сріблом, промайнула тінь нескінченного болю і водночас божевільної гордості. Вона дивилася на сина, якого покинула дитиною, а тепер бачила перед собою молодого Майстра.

— Я — лише Ехо, сину. Відбиток свідомості, запечатаний у нейронній мережі Бастіону-7, — її голос звучав м’яко, але в ньому відчувалася вібрація самої Станції. — Моє справжнє «я» далеко звідси. Я, в’язень Центрального Шпиля Капітолію, під замком у тих, хто мріє розібрати цей світ на запчастини і привласнити силу Прадавніх. Але зараз немає часу на сльози, Кайдене. Генетичний Код Спадкоємця, який ти успадкував, це не титул і не привілей. Це відповідальність за виживання всього «Зеніту». І Тінь Порожнечі вже переступила поріг цього храму.

Вона різко підняла руку, вказуючи на масивні гермоворота, які вони так старанно зачиняли. Там, у в’язкій напівтемряві коридору, де ще хвилину тому була лише порожнеча, спалахнули дві криваво-червоні точки. Це не були очі, це були безжальні окуляри тактичного шолома, що не знає втоми і жалю.

— «Ціль ідентифікована. Генотип підтверджено. Статус: Спадкоємець. Протокол: Ліквідація», — пролунав синтезований, позбавлений будь-яких людських емоцій голос, від якого кров застигла в жилах.

З тіней, повільно і беззвучно, виступив «Привид». Елітний ліквідатор Чорного Відділу Капітолію. Його броня була шедевром заборонених технологій; вкрита матовим складом, вона поглинала 99% світла та будь-яке випромінювання, роблячи його силует розмитою, хиткою плямою навіть для інфрачервоних сенсорів. У руках він стискав два вібро-клинки, що видавали ледь чутний, ультразвуковий писк, здатний розрізати молекулярні зв’язки броні.

— Громе Міро, тримайте вхід! — скомандував Кайден, миттєво виходячи з заціпеніння. Його «Око Бурі» в грудях почало несамовито пульсувати, відповідаючи на загрозу. — Ліане підтримай їх крижаним куполом. Цей виродок не з Академії. Він прийшов убивати, а не заробляти бали.

Вбивця рушив із місця з неймовірною, нелюдською швидкістю. Він не біг, він ковзав, стираючи межі між простором і часом. Гром вискочив вперед, з ревінням вбиваючи свій важкий щит у металеву палубу і посилюючи гравітацію навколо себе в п’ять разів. Але «Привид» просто пройшов крізь його силове поле, наче воно було лише легким вечірнім бризом. Показники на щиті Грома навіть не хитнулися.

— Його обладунок має частотний модулятор! — вигукнула Міра, її пальці гарячково літали над голографічною панеллю планшета, намагаючись перехопити сигнал кілера. — Він підлаштовується під ваші Сингулярності в реальному часі! Громе, твій щит для нього зараз, як тонке скло!

Ліане випустила шквал крижаних шипів, намагаючись заморозити повітря на шляху вбивці. Але «Привид» ухилився, здійснивши неможливий пірует у повітрі, і приземлився прямо перед Кайденом, замахнувшись клинками для смертельного удару в горло.

— Дивись на мене, сину! — вигукнуло Ехо матері, і її проєкція почала рухатися. — Не намагайся зупинити хаос силою. Очоль його! Стань його центром! Повторюй за мною!

Це не було схоже на жоден бойовий стиль, який викладали в Академії «Зеніт». Уроки Варта здалися Кайдену примітивним маханням кулаками порівняно з цим. Це був танець. Плавний, потоковий, непередбачуваний, де кожна зміна позиції тіла створювала спрямовану хвилю енергії, що змінювала метрику простору.

Кайден заплющив очі, повністю довіряючись «Оку Бурі». Він перестав бачити вбивцю фізично, він бачив його як обурення в енергетичному полі зали.

— Заборонена Техніка: Танець Грядущого Хаосу. Перша форма — Штиль! — прошепотів Кайден.

Вбивця завдав удару, який мав стати фінальним. Його вібро-клинки пройшли в міліметрі від шиї Кайдена. Юнак не ухилявся в звичайному розумінні; він просто змістився, пропускаючи лезо повз себе, і крутнувся навколо своєї осі, наче вода, що обтікає камінь. Його рухи стали розмитими. Срібне сяйво «Ока» вирвалося назовні, обплітаючи його руки і створюючи за ним шлейф із застиглого світла.

«Привид» спробував провести серію швидких випадів. Вісім ударів за секунду, кожен націлений у життєво важливий орган. Але Кайден рухався в іншому часовому вимірі. Його руки м’яко відбивали клинки, і при кожному контакті лунав звук розбитого кришталю. Це Нейро-Намір Кайдена руйнував високочастотне поле зброї вбивці.

— Друга форма: Розрив Потоку! — Кайден зробив різкий, майже миттєвий крок вперед, опинившись у «сліпій зоні» вбивці, прямо за його спиною.

Він не вдарив, він просто торкнувся долонею до центрального процесора на спині кілера. Срібна енергія не просто відштовхнула ворога, вона проникла всередину його обладунку, викликаючи ланцюгову реакцію замикань у частотному модуляторі. Вбивця відлетів на кілька метрів, врізавшись у стіну, але миттєво підвівся, активуючи систему екстреної невидимості.