Розділ 18

Розділ 18

Зала реакторного відсіку «Омега» здригалася від кожного кроку Охоронця Спадщини. Це не був звичайний бойовий дрон, до яких курсанти звикли в тренувальних симуляціях Академії. Сталевий лицар заввишки понад три метри здавався органічним продовженням самої станції. Його броня була вкрита тими ж пульсуючими біо-візерунками, що й стіни Бастіону, а в з’єднаннях обладунків замість гідравлічної рідини перетікало в’язке сріблясте сяйво.

— «Виявлено несанкціонований резонанс... Рівень синхронізації об’єкта: 21%. Недостатньо для доступу. Статус: Сміття», — проскрипів механічний голос Охоронця, посилений акустикою порожньої зали.

Він підняв свій колосальний молот, і повітря навколо зброї почало стискатися, створюючи видимі гравітаційні вирви. Важкість у приміщенні миттєво зросла вдвічі; кістки підлітків протестуюче затріщали.

— Громе, зараз! — крикнув Кайден, відчуваючи, як волоски на руках стають дибки від шаленої напруги статичної електрики.

Гром вискочив вперед, із криком вбиваючи свій важкий щит у металеву палубу.

— Гравітаційний Якір: Максимум! — заревів він. Навколо щита спалахнуло фіолетове поле, намагаючись притиснути велетня до землі, збільшити його вагу в десятки разів. Але Охоронець навіть не сповільнив кроку. Його молот опустився з гулом, який, здавалося, розколов саму основу вежі.

Удар був такої сили, що звукова хвиля вибила залишки декоративних панелей зі стін. Щит Грома витримав, але хлопця відкинуло на десять метрів назад, а по надміцній підлозі розійшлися глибокі тріщини.

— Він занадто сильний! — вигукнула Міра. Її пальці гарячково літали над голографічною панеллю планшета, намагаючись намацати хоч якийсь «чорний хід» у давній системі захисту лицаря. — Його код зашифрований на квантовому рівні Прадавніх! Я бачу потоки даних, але вони схожі на розлючений океан, я не можу їх просто перехопити!

— Тоді ми його заморозимо! — Ліане зробила витончений пасс руками, і з її долонь вирвався потік абсолютного холоду, від якого повітря миттєво перетворилося на крижану крихту. — Крижані Кайдани: Нульовий Рівень!

Навколо ніг Охоронця миттєво виросли масивні брили синьо-чорного льоду, сковуючи його рухи та проникаючи в охолоджувальні системи. Велетень на мить завмер, покриваючись інеєм, його внутрішні механізми видали натужний стогін.

— Кайдене, твій вихід! — крикнула вона, і з її рота пішла густа пара від критичного переохолодження власного тіла.

Кайден уже був у повітрі. Його «Шепіт» розпікся до білого сяйва, перетворюючись на чисту енергію. Він сфокусував увесь свій Нейро-Намір, про який говорив Варт, в одну єдину точку на вістрі списа.

— Срібний Спис: Точка Сингулярності!

Він ударив прямо в нагрудну пластину, туди, де за шарами броні пульсувало ядро. Але замість того, щоб пробити метал, спис з оглушливим дзвоном розсипався на тисячі іскор. Охоронець навіть не похитнувся. Різким рухом він розбив лід Ліане, немов яєчну шкаралупу, і його величезна металева рука метнулася вперед, перехоплюючи Кайдена за горло прямо в польоті.

— «Помилка... Слабкість не є спадщиною», — промовив робот, повільно стискаючи пальці.

Кайден відчув, як світ починає гаснути. Повітря закінчилося, а ребра почали загрозливо тріщати під жахливим тиском. Гром і Ліане намагалися кинутися на допомогу, але Охоронець випустив зі свого молота хвилю чистого кінетичного тиску, яка притиснула їх до стін, не даючи навіть вдихнути.

«Це все?» — промайнуло в згасаючій свідомості Кайдена. — «Ми пройшли через пекло Кваліфікації, вистояли проти кращих із „Золотих“, щоб загинути тут, у забутому реакторному підвалі?»

І в цей момент «Шепіт» у його голові перетворився на оглушливий рев. Сама Станція немов заговорила з ним тисячами голосів минулих епох.

«Ти просиш сили, але боїшся сам стати цією силою. Синхронізація — це не керування інструментом. Це визнання того, що ти і є інструмент».

Кайден перестав опиратися. Він повністю розслабився прямо в залізних обіймах смерті. Він перестав бачити в Охоронцеві ворога. Він побачив у ньому... відображення. Та сама енергія, той самий ритм, та сама частота «Зеніту».

— Я... не... сміття... — прохрипів Кайден, дивлячись прямо в срібні окуляри лицаря. — Я… це… ТИ!

Раптом срібне світло в його очах спалахнуло з такою міццю, що датчики Охоронця на мить осліпли. Відсоток синхронізації на внутрішньому інтерфейсі Кайдена почав стрімко зростати, долаючи неможливі бар’єри: 22%... 25%... 28%... 30%!

Повітря в залі закрутилося навколо Кайдена, утворюючи справжній срібний вихор, що розкидав уламки металу. Його тіло огорнула Аура Резонансу, яка тепер виглядала не як туман, а як щільний, напівпрозорий обладунок із рунічною в’яззю.

Охоронець розтиснув пальці, інстинктивно відступаючи назад. Його програма, відточена тисячоліттями, дала критичний збій.

— «Аналіз... Зміна статусу... Виявлено повну сумісність геному... Спадкоємець... Преклоніння».

Кайден м’яко приземлився на ноги, але тепер він не був тим виснаженим курсантом. Його рука витягнулася вперед, і срібна енергія сама сформувала зброю. Це більше не був грубий спис. Це була довга, тонка рапіра, що вібрувала на частоті, здатній розрізати самий простір між атомами.

— Мій хід, — тихо промовив він, і голос його прозвучав із лякаючим металевим відлунням.

В один ривок, який був швидшим за людське око, він опинився за спиною велетня. Одне точне вкладення сили в з’єднання шийних пластин.

— Стиль Спадкоємця: Розрив Потоку!

Лезо пройшло крізь давню броню Охоронця, як крізь тепле масло. Металевий лицар застиг, його срібні очі повільно згасли, і він велично опустився на коліна, схиливши голову перед тим, хто щойно перевершив його логіку.

У залі запала мертва тиша, яку порушувало лише важке дихання курсантів. Гром першим підвівся, витираючи піт.

— Що це... що це, в біса, було? Кайдене, ти світишся так, наче проковтнув зірку.