Розділ 13

Розділ 13

Повернення з сектора «Термо-Хаос» не було тріумфальним маршем. Це було повільне сходження в пекло бюрократії та медичних обстежень. Коли група «Терра-Зеро» вийшла зі шлюзу 4-Б, їх не зустріли репортери чи вдячні командири. Тільки мовчазні дрони-санітари та загін внутрішньої безпеки в чорній броні, чиї гвинтівки були націлені не в бік загрози, а прямо в груди втомленим курсантам.

— Руки за голову! — пролунав металевий голос капітана безпеки. — Курсант Ракс, курсант де Валуа, крок вперед для посиленого сканування.

Кайден відчув, як Ліане напружилася поруч. Її пальці, все ще вкриті інеєм, мимоволі стиснулися. Він ледь помітно торкнувся її ліктя, передаючи спокійний імпульс через той тонкий енергетичний зв'язок, що залишився після резонансу.

Їх розділили. Наступні шість годин перетворилися на нескінченний марафон допитів та біометричних тестів. Кайдена зачинили в стерильному боксі, де замість повітря, здавалося, була сама напруга. Йому вводили сироватки, що змушували Сингулярність пульсувати, зчитували графіки активності мозку і знову й знову змушували згадувати момент контакту з дронами.

Нарешті двері відчинилися, і в бокс увійшов полковник Варт. Він виглядав так, ніби не спав кілька діб, але в його очах горів холодний азарт дослідника, що нарешті побачив рідкісну комаху під мікроскопом.

— Ти злякав Капітолій, Кайдене, — Варт сів навпроти, не знімаючи своїх окулярів. — Родина Арно вимагає твоєї лоботомії. Вони кажуть, що ти — вірус, який загрожує цілісності «Зеніту». Але вони дурні. Вони бачать лише поламані іграшки, а я бачу Ключ.

— Що це було, полковнику? — голос Кайдена був хрипким. — Це не просто техніка. Коли я торкнувся того дрона... я відчув, що станція дихає.

Варт мовчав довгу хвилину, розглядаючи голограму нейронної сітки Кайдена, що висіла в повітрі.

— Ти чув про Прадавніх, Раксе? Офіційна історія каже, що Співдружність побудувала «Зеніт» триста років тому. Це брехня. Ми лише знайшли цей об’єкт. «Зеніт» — це станція-паразит, побудована поверх стародавнього ядра, яке ми називаємо «Ефірною Мережею». Ми використовуємо їхню енергію, їхню гравітацію, але ми ніколи не мали доступу до керування. До сьогодні.

Кайден відчув, як холодок пробіг по спині.

— Ви хочете сказати, що моя Сингулярність...

— Твій «Срібний Шепіт» — це не дефект, — перебив його Варт. — Це біоцифровий інтерфейс. Ти — перший за тисячі років, чий мозок працює на тій же частоті, що й алгоритми Прадавніх. І саме тому ти зараз живий. Я переконав Раду, що вбивати тебе, це все одно що спалити карту до скарбниці, стоячи перед її дверима.

— А Ліане? — запитав Кайден, ігноруючи власну долю.

— Ліане де Валуа — твоє заземлення, — Варт криво посміхнувся. — Її холод, це не просто стихія. Це здатність стабілізувати енергопотоки Мережі, які інакше випалили б твій мозок за частку секунди. Ви — ідеальна пара, Кайдене. Зброя і її запобіжник. І саме тому ви будете тренуватися так, як ніхто в цій Академії до вас.

За два дні групу возз’єднали в їхньому житловому блоці «Оріон». Але це вже не був той самий затишний прихисток. Всюди з’явилися нові датчики, а на дверях кодовані замки, які могла відкрити лише охорона.

— Нас тримають як піддослідних щурів, — буркнув Гром, розминаючи затерплі плечі. Його м'язи за час карантину стали ще масивнішими. Тіло важковаговика вимагало навантажень. — Мені дали новий раціон. Кажуть, я повинен набрати ще десять кілограмів чистої маси для «стабілізації поля».

— А мені замінили порти на скронях, — Міра виглядала розлюченою, її синє волосся було скуйовджене. — Ці нові «іграшки» Варта... вони дозволяють мені бачити підмережі, про які я навіть не здогадувалася. Але вони болять, Кайдене. Наче хтось вставив мені в голову розпечену голку.

Ліане сиділа біля вікна, дивлячись на далекі зорі Аркадії. Вона більше не носила золотий обруч, але на її зап'ястях тепер були тонкі срібні браслети, «монітори стабільності», як назвали їх лікарі.

— Батько прислав мені повідомлення, — тихо сказала вона, не повертаючись. — Він сказав, що я більше не ганьба родини. Тепер я… їхній «найцінніший стратегічний актив». Вони продали мене Варту в обмін на акції проекту «Терра».

Кайден підійшов до неї і поклав руку на плече. Цього разу не було іскри. Лише м’яке, знайоме тепло.

— Ми не їхні активи, Ліане. Ми — це ми. І якщо вони хочуть використовувати нас як зброю, їм доведеться навчитися її боятися.

— До речі, про «боятися», — Міра перехопила сигнал із загальної мережі Академії. — Варт щойно випустив офіційний прес-реліз. Через два тижні відбудеться «Турнір Сходження».

— Турнір? — Гром зацікавлено підняв голову. — Це те, де «Золоті» б’ють «Бронзу» на потіху офіцерам?

— Не цього разу, — Міра вивела голограму на стіну. — Правила змінено. Цього року турнір командний. І головний приз, не просто бали навчання. Переможці отримують доступ до «Ядра-1» — священного місця Академії, де за легендами знаходяться артефакти Прадавніх.

Кайден подивився на список учасників. На першому місці, виділений золотим сяйвом, значився Трістан Арно. Навпроти його імені стояв статус: «Відновлений. Рівень Сингулярності підвищено».

— Вони накачали його препаратами, — прошипіла Міра. — Він не просто хоче перемогти. Він хоче знищити нас на очах у всієї станції, щоб довести, що «Золото» неможливо побити.

— Нехай спробує, — Кайден відчув, як усередині нього знову прокидається «Шепіт», але тепер він був впорядкованим, холодним і рішучим. — Варт хоче випробувати свій «Ключ»? Добре. Але ми не будемо просто битися. Ми змусимо цю станцію грати за нашими правилами.

Наступного ранку розпочалося справжнє пекло навчання. Варт особисто очолив їхні тренування в закритому Секторі-9. Це був полігон із мінливою гравітацією та голографічними противниками, які не знали втоми.

— Швидше, Раксе! — кричав Варт, стоячи на містку. — Якщо ти не відчуваєш потік даних від сенсорів залу, ти сліпий! Ти повинен знати, де вдарить ворог, ще до того, як він про це подумає!