Розділ 12

Розділ 12

Сектор «Термо-Хаос» здригався від резонансу плазмових жил станції. Червоні дрони-павуки моделі «Мортіс-4», спеціально модифіковані для придушення бунтів у закритих просторах, пересувалися по стінах із лякаючою грацією. Їхні суглоби працювали на гідравліці високого тиску, видаючи характерний свист, який у розрідженому повітрі сектора звучав як зміїне шипіння.

— Громе, правий фланг! Утримуй їх у вузькому коридорі між розподільниками! — вигукнув Кайден, стискаючи в руках важкий промисловий ключ.

Велетню не потрібно було повторювати двічі. Його масивне тіло, загартоване чудовищною гравітацією Гіперіона, тут здавалося втіленням незламності. Гром активував магнітний щит, і синій напівпрозорий купол прийняв на себе перший залп лазерних різаків. Енергетичні промені з вереском рикошетили від поля, залишаючи на стінах сектора оплавлені борозни.

— Тиск зростає! — прохрипів Гром, упираючись ногами в металеву решітку підлоги. Під його вагою сталь почала прогинатися. — Моя Сингулярність конфліктує з їхніми магнітними пастками! Кайдене, я довго не протримаюся!

Ліане стояла трохи позаду, її постать здавалася майже примарною в лазуровому сяйві ентропійного купола. Після того як Кайден допоміг їй зруйнувати золотий обруч-подавитель, її сила вирвалася на волю, і тепер аристократці коштувало величезних зусиль не заморозити власних товаришів. Іній товстим шаром вкривав її плечі, а кожен видих перетворювався на хмару крижаних кристалів.

— Я... я поглинаю їхнє тепло... — прошепотіла вона, і її голос відгукнувся в голові Кайдена як хрускіт льодовика, що ламається. — Я бачу їхні двигуни. Вони перегріваються, намагаючись пробити мій холод. Але їх забагато, Кайдене. Мій розум... він замерзає разом із ними.

Міра в цей час гарячково працювала з наручним терміналом. Її пальці рухалися так швидко, що здавалися розмитими плямами. Золотистий код відбивався в її зіницях, змішуючись із іскрами страху.

— Це марно! — закричала вона, перекриваючи гул реактора. — Варт заблокував локальну мережу протоколом «Онікс»! Це військове шифрування п'ятого рівня. Мої віруси просто розбиваються об їхній фаєрвол, як об бетонну стіну. Ці залізяки підпорядковуються напряму командному центру, і вони налаштовані на повне знищення біологічних цілей!

Кайден відчув, як світ навколо нього почав змінюватися. «Шепіт», який раніше був лише фоновим гулом у його голові, раптом набув структури. Це не були слова, це були потоки даних, двійковий код, який він почав відчувати як вібрацію на кінчиках пальців.

У якийсь момент реальність розшарувалася. Він бачив фізичний світ: Грома, що обливався потом під градом ударів, Ліане, чиє обличчя ставало все блідішим, і Міру, що билася з цифрами. Але поверх цього наклалася цифрова сітка станції «Зеніт».

«Об’єкт 77-Альфа-4... Ідентифікацію завершено... Статус: Спадкоємець... Синхронізація нейромережі — 18.2%...»

Кайден заплющив очі. Срібло в його очах спалахнуло так яскраво, що світло почало пробиватися крізь закриті повіки.

— Я не просто чую їх... — прошепотів він. — Я бачу їхні зв'язкові нитки.

Раптом один із дронів-павуків здійснив стрибок, цілячись гострим маніпулятором прямо в горло Ліане. Кайден зреагував швидше, ніж встиг подумати. Він не вдарив дрона ключем, він просто витягнув руку вперед, кінчиками пальців торкнувшись його холодного корпусу.

— Стояти, — промовив він тихим, але неприродно глибоким голосом.

Дрон завмер у повітрі. Його гравітаційні стабілізатори завили, намагаючись завершити маневр, але машина немов наштовхнулася на невидиму стіну. Червоний індикатор на «голові» павука шалено замиготів, а потім раптово змінився на яскраво-сріблястий.

— Що за... — Гром опустив щит, важко дихаючи.

Інші дрони, що знаходилися в радіусі десяти метрів, синхронно зупинилися. Це було схоже на те, якби диригент одним рухом палички змусив замовкнути божевільний оркестр.

Кайден відчував, як його свідомість тече по дротах. Він увійшов у підмережу сектора не через порти, як це робила Міра, а через саму структуру простору, яку викривляла його Сингулярність. Він бачив «Зеніт» не як станцію, а як спляче чудовисько, і зараз він торкнувся його нервових закінчень.

«Доступ дозволено... Вітаю, Адміністраторе...» — пролунало в його мозку.

— Відключити... бойовий режим... — видавив із себе Кайден. Кожне слово давалося йому з зусиллям, наче він намагався ворочати гори. — Перезавантаження... системи... «Онікс»... Свій-чужий... Група «Терра-Зеро» — пріоритет альфа.

Один за одним дрони почали опускати маніпулятори. Червоне світіння згасало, змінюючись мирним білим. Машини повільно розверталися і, немов слухняні слуги, почали відповзати назад у свої сервісні ніші.

Кайден рухнув на коліна. Сріблясте сяйво в його очах повільно згасало, залишаючи після себе пекучий біль у скронях. Ліане миттєво опинилася поруч, її холодні долоні торкнулися його палаючого обличчя.

— Ти зробив це... — прошепотіла вона. В її очах була суміш страху та благоговіння. — Ти просто... наказав їм.

— Це був не я, — Кайден насилу сфокусував погляд на її обличчі. — Це станція. Вона... вона впізнала мене. Міро, ти що-небудь бачила?

Хакерка стояла, вставившись у свій термінал, на якому тепер бігли рівні стовпці зеленого коду.

— Я бачила... неможливе. Кайдене, ти не зламував систему. Ти просто перехопив права доступу рівня «Омні». Такого доступу немає навіть у Варта. Це... це код творців станції. Прадавніх.

У той самий час на командному містку Академії запанувала гробова тиша. Офіцери-оператори застигли перед своїми екранами, дивлячись на звіти про системний збій.

— Полковнику, ми втратили контроль над сектором «Термо-Хаос», — відрапортував лейтенант, його голос тремтів. — Усі дрони перейшли в режим обслуговування. Протокол «Онікс»... стертий. Кимось зсередини.

Варт повільно підвівся зі свого крісла. Він підійшов крізь панорамне вікно, за яким повільно оберталася планета Аркадія-7. У відображенні скла його очі блищали від дивного збудження.