Розділ 2

Розділ 2

Гіперіон-4 не був планетою в звичному розумінні. Це був розпечений залізний кулак, що стискав усе живе з несамовитою люттю. Гравітація тут була не просто фізичною константою, вона була ворогом. Вона тягнула хребти донизу, перетворювала кожен вдих на боротьбу легень із вагою власної грудної клітки. Атмосфера, насичена сполуками іридію та сірки, нагадувала жовтувату зваж, крізь яку червоне сонце системи ледь пробивалося тьмяною загравою, схожою на око розгніваного бога.

У найглибших горизонтах шахти «Безодня-9» повітря було таким щільним, що його можна було відчути на дотик. Тут не працювали звичайні роботи, їхні сервоприводи згорали за тиждень під таким тиском, а мастило перетворювалося на камінь. Тут працювали «важковаговики». Люди, чий генетичний код був відредагований ще в утробі для виживання в екстремальних умовах.

Грому було лише двадцять чотири роки, але за атлетичною статурою та масивними плечима він здавався старшим. Його тіло було живим маніфестом витривалості: м’язи нагадували переплетені сталеві троси, а шкіра за роки праці під землею набула відтінку мокрого граніту, поцяткованого шрамами від кам’яної крихти та вибухів породи.

Він стояв у самому центрі виробки, де величезний прохідницький щит завмер, безпорадно застрягши в пласті породи. Гром не використовував екзоскелет, на Гіперіоні-4 вони лише заважали його природному відчуттю ваги. Кожен його рух був повільним, економним, наповненим прихованою силою, яка, здавалося, от-от розірве шкіру.

— Громе, кидай це! — крикнув крізь тріск статики в шоломофоні Мартін, бригадир зміни, який ледь тримався на ногах у своєму посиленому гідравлічному костюмі. — Сектор нестабільний! Сейсмодатчики зашкалюють, зараз усе тут складеться, як картковий будинок!

Гром не ворухнувся. Його очі, важкі й темні, як ніч у вакуумі, були прикуті до величезної тріщини, що змійкою пробігала по стелі шахти. Він відчував це. Не магію, не містичні заклинання, а чисту фізику. Його тіло було біологічною антеною, що вловлювала коливання гравітаційних хвиль. Сингулярність у його ДНК дозволяла йому маніпулювати власною масою та щільністю об’єктів навколо через нервові імпульси. Офіційна наука Співдружності називала це «аномальною молекулярною флуктуацією», але для Грома це була просто Його Вага.

— Якщо щит розчавить, вихід завалить назавжди, — голос Грома був схожий на гуркіт обвалу. — Відходьте до шлюзу. Я втримаю.

— Ти з глузду з’їхав? Там вісімдесят тонн чистого тиску! — Мартін спробував схопити Грома за плече, але його броньована рукавиця просто зісковзнула, наче з гранітної скелі.

Гром зробив крок вперед. Під його важкими, посиленими чоровиками залізобетонна плита підлоги тріснула, випускаючи хмару пилу. Він підняв руки, впершись долонями в розпечений метал щита, що повільно зминався під вагою планети.

У цей момент повітря навколо нього почало вібрувати, наче від екстремального жару. Це не було полум’я, це було викривлення самого світла. Простір навколо Грома почав «важчати». Його Сингулярність активувалася на повну потужність, створюючи локальне поле високої щільності, яке діяло як невидима титанова опора. Метал під його пальцями почав стогнати, змінюючи форму, але рух величезного агрегату зупинився.

— Швидше! — проривів Гром. Його обличчя почервоніло, вени на скронях здулися, а капіляри в очах почали лопатися, перетворюючи білки на криваве місиво.

Шахтарі кинулися до евакуаційного тунелю. Останнім біг Мартін. Він на мить озирнувся і побачив неможливе: молодий хлопець не просто тримав вагу секції планети, він почав випрямлятися, відштовхуючи породу назад. Це було порушенням усіх законів термодинаміки. Це було занадто небезпечно, щоб залишатися непоміченим.

Коли гермозатвор нарешті зачинився, Гром різко відпустив опору. Гуркіт був таким, що сейсмографи на орбіті зафіксували поштовх силою у вісім балів. Секція обвалилася, поховавши під собою обладнання вартістю в мільярди кредитів. Гром стояв у хмарі іридієвого пилу, важко дихаючи. Його тіло гуло, наче працюючий реактор.

— Об’єкт 82-Гамма-1, — холодний, стерильний голос розрізав тишу.

Гром повільно повернув голову. З бічного проходу, який мав бути заблокований, виходили постаті в матовій чорній броні. Інквізиція флоту. На їхніх грудях виблискувала біла зірка в залізному кулаці. Вони тримали важкі іонні демпфери. Зброю, створену спеціально для придушення таких аномалій, як він.

— Ви завдали збитків корпорації на суму, що перевищує ваше життя в тисячу разів, — офіцер у плащі вийшов наперед, тримаючи в руці сканер. — Але ваша здатність маніпулювати масою... вона занадто цінна. Ви потрібні проекту «Терра».

— Я не ваша власність, — Гром зробив крок, і підлога під ним здригнулася.

— Помиляєтесь. Ви власність Співдружності з моменту вашої мутації. Взяти його. Використовувати третій рівень придушення.

Солдати вистрілили одночасно. Мерехтливі сітки з нановолокна, насичені іонним зарядом, обплели велетня. Гром заревів, рвонувши пута голими руками. Енергетичний удар пройшов крізь його нервову систему, але він зробив крок, збиваючи першого солдата плечем. Броньований боєць відлетів на десять метрів, врізавшись у стіну. Гром був готовий розірвати їх усіх, але офіцер активував портативний гравітаційний стабілізатор.

Раптом вага Грома збільшилася вдесятеро. Його власна Сингулярність була обернена проти нього самого. Він упав на коліна, проламуючи сталеве покриття підлоги. Другий залп іонних розрядів нарешті вимкнув свідомість гіганта.

Він не пам'ятав, як його вантажили на корабель. Коли Гром нарешті розплющив очі, він відчув лише холод і вібрацію. Він лежав у герметичній камері, затиснутий масивними магнітними кайданами, привареними до підлоги. Антигравітаційні компенсатори світилися синім, роблячи його тіло незвично легким і безпорадним.

Крізь напівпрозору перегородку своєї клітки він бачив інші камери. У сусідній, згорнувшись калачиком, сиділа дівчина з коротким волоссям, що постійно щось шепотіла порожнечі. Далі — постать у дорогому, але розірваному одязі, яка сиділа з прямою спиною, навіть у полоні зберігаючи аристократичну зверхність.