Розділ 20: Два світи

Уночі небо не затьмарювали хмари — але зір не було.

Світ здався Лєї занадто порожнім. Навіть поруч із Кайром, навіть із теплом у грудях, вона відчувала, як її внутрішній простір починає говорити. Немов світ — не тільки зовні, а й у ній самій — знову відкривається.

Вона заснула пізно. І сон прийшов не як візія. А як істина, захована в глибинах її серця.

Спершу був світлий луг. Зелене море трав, небо повне пташиних змахів, і повітря — спокійне, напоєне квітами. На пагорбі стояло дитя. Їхнє. Усміхнене. Його погляд світився теплом. Його руки випромінювали силу, але не знищення — зцілення.

— Я чую їх усіх, — мовив він. — І біль, і любов. Але я вибираю — нести те, що створює, а не руйнує.

Навколо нього народжувались нові дерева. Цвіли ріки. Люди сміялися. Світ… жив.

А тоді — тінь.

Той самий пагорб. Але трава — мертва. Повітря — спалене. А дитя… його обличчя залишалося знайомим, але очі — темні, порожні. Він тримав у руках уламки: кришталі, зламані стебла, кістки.

— Вони обрали страх. А страх — це я, — сказав він. — І тепер я — їхнє спасіння.

Він розкинув руки, і над ним зібрались хмари. Громи мовчали. Тиша була абсолютна.

І Лея відчула: це не просто сон. Це передчуття. Це — можливість. Одне з двох станеться. І її дитина буде центром.

Один шлях — світло. Інший — нескінченна ніч.

І голос, не чоловічий і не жіночий, пролунав усередині:

— Не можна врятувати світ, якщо ти боїшся темряви. Але й не можна торкнутися тіні, не забруднивши душу. Обирай не шлях. Обирай себе.

Лея прокинулась з ривком.

Її дихання було розірване, мов би вона щойно вибігла з глибокого сну крізь вогонь. Поруч Кайр одразу схилився до неї, тримаючи її за обличчя.

— Сон?

— Ні, — прошепотіла вона. — Не сон. Два світи. Два можливі майбуття. І наше дитя… в центрі.

Вона сіла, обіймаючи себе.

— Якщо ми програємо — він буде носієм того, що знищить усе.

Кайр притулив її до себе.

— Ми не дамо програти. І не дамо йому стати тим, ким він не є. Ми — разом.

А Лея, дивлячись у ніч, подумала:

Але що, як його душа — вже відчуває обидва шляхи?..

Лея важко вдихнула, коли Кайр поклав руку на її плече, і її погляд одразу зустрів його очі. Він не виглядав переляканим, але його обличчя було сповнене тривоги.

— Ти чуєш це? — прошепотіла вона, ковтаючи важку втому. — Два шляхи. Два можливих світи, де моя дитина або змінить усе на краще, або стане частиною його темряви.

Кайр притиснув її до себе, м’яко і впевнено.

— Лея, те, що ти бачиш — це лише відображення вибору, який ще не зроблено. І ми не можемо дозволити, щоб темрява перемогла. Це не просто про твою дитину. Це про всіх нас.

— Але я не можу бути впевнена, — заперечила Лея, її голос став тихішим, з кожним словом знову занурюючись у глибоке занепокоєння. — Що, якщо я вже забруднена тінню? Що, якщо я вже не можу вибрати?

Кайр посміхнувся, хоча його очі були серйозними. Він підняв її обличчя до себе, змушуючи поглянути йому в очі.

— Ти не забруднена. Ти — жива. Ти не просто носій. Ти — вибір. І твоя сила в тому, щоб зберігати себе і допомогти дитині знайти шлях. Я вірю в тебе.

Лея закрила очі на мить, намагаючись усвідомити його слова. Вона відчула його надію, але також і свою власну невпевненість.

— Якщо це мій вибір, то як я повинна діяти? Яка моя роль у всьому цьому? Як я можу вплинути на майбутнє?

— Ти вже впливаєш, — відповів Кайр, його голос звучав твердо, але ніжно. — Ти тримаєш баланс. Ти — міст між світами. І це не просто метафора. Ти не дозволиш тіні поглинути світ, тому що твоя любов і сила вже змінили цей шлях.

Лея мимоволі посміхнулась, але ця усмішка швидко згасла, коли перед її внутрішнім поглядом знову постала тінь — образ її дитини, того, що могло б статися, якщо він потрапить під вплив Еріоса.

— Я відчуваю його тут, — прошепотіла вона, поклавши руку на живіт. — Він чує мене.

— І він чує твою любов, — сказав Кайр. — Ти не самотня в цьому. Весь світ з тобою. І я теж.

Їхні погляди зустрілися, і Лея зрозуміла, що це її остаточне рішення. Вона повинна була діяти, і не через страх, а через силу. І, хоча темрява чекала на неї, вона була готова стояти проти цього.

— Ми не будемо відступати, — сказала вона, піднявши голову.

Кайр тихо засміявся.

— Точно. Вже пізно для цього.

Того вечора Лея відчула, як її світ поступово змінюється. Темрява була не тільки в ньому — вона була й у ній. Але була і світла частина, яку важко було заглушити.

Ніч опустилася, і, здавалось, усе навколо занурилося в спокій. Однак Лея не могла заснути. Вона сиділа біля вікна, спостерігаючи за зорями, і в той момент відчула, як щось — або хтось — повертається до неї. Еріос? Чи, може, частина її власного серця?

Раптом її серце забилося швидше. Вона відчула дотик — м'який, але впертий, всередині себе.

"Не бійся, Лея. Я вибираю. Я не буду тобі ворогом."

Це не було лише відчуття. Це була реальність.

Вона повернулася до Кайра.

— Він… я відчула його. Він обирає бути з нами.

Кайр, дивлячись на неї, не сказав жодного слова, але його погляд був сповнений впевненості. Він простягнув руку, і вона схопила її.

— Ми разом. І якщо це означає змінити світ, ми зробимо це. Підемо до кінця.

Лея кивнула, і в її очах знову з'явилося те світло, яке відбивалося у її дитині. Вона не була готова здаватися. Ні для себе, ні для нього.