Розділ 15: Випробування долі

Туман, що раніше огортав їх, почав поступово розсіятися, немов якась невидима сила виривала їх із темряви і вела до нових горизонів. Лея відчула, як кожен її крок на цій новій землі, хоч і сповнений невизначеності, наповнював її енергією. Відтепер вона вже не була та сама дівчина, яку зловили страхи і сумніви.

Кайр ішов поруч, його постава була спокійною, але Лея помічала, як він уважно спостерігав за її рухами, за кожним її подихом. Це було дивовижно — він підтримував її не лише словами, а й своєю присутністю. І Лея знала: разом вони зможуть подолати будь-яке випробування.

— Ми готові, — сказала вона, обертаючись до нього з рішучістю в очах.

Кайр злегка усміхнувся. Він не відповів, але в його очах було все, що йому було важливо: розуміння, підтримка і глибока впевненість у тому, що вони разом здолають усі труднощі.

Як тільки вони зробили кілька кроків уперед, земля під ногами почала змінюватися. Грунт став м'яким, схожим на пил, а навколо них раптом з'явилася стіна з великого каміння, що виглядала абсолютно неприродно. Ніби ці величезні скелі ніколи не належали цій землі. Лея відчула, як серце почало битися швидше, але цього разу вона вже була готова.

Перед ними знову з'явилася та сама істота, що спостерігала за ними раніше. Вона стояла мовчки, дивлячись на них, але цього разу її погляд був набагато більш серйозним. Відчувалося, що вони вступили на новий етап.

— Ця перепона — не просто стіна з каміння, — сказала істота, її голос був глибоким і змішаним із шорохом вітру. — Це перевірка ваших рішень. Це випробування вашої здатності йти вперед, навіть коли немає очевидного шляху.

Лея та Кайр поглянули на стіну, яка перед ними постала. Камені не мали жодної можливості для того, щоб пробитися крізь них, і їхній вигляд здавався непрохідним. Лея відчула, як страх знову намагається взяти верх, але цього разу вона просто зібралася з силами.

— Ми не можемо повернутися назад, — сказала вона. — Ми можемо лише йти вперед.

Кайр підійшов ближче і, не говорячи жодного слова, торкнувся одного з каменів. Здавалося, він чекав чогось. І ось, коли його пальці торкнулися поверхні, один з каменів почав рухатися, відсуваючись в бік, відкриваючи маленький прохід.

— Ти правду кажеш, — підтвердив він, коли Лея дивилася на те, як камені повільно починають відсуватися самі по собі, мов за якимось невидимим замовленням.

— Що це? — запитала Лея, не вірячи своїм очам.

— Це не стіна. Це тест. Тест вашої віри. І віри в одне одного, — відповіла істота.

Тепер перед ними відкрився шлях, хоч і не дуже широкий, але достатній, щоб пройти. Кожен крок на ньому був наповнений тремтінням, і хоча земля більше не виглядала непрохідною, Лея відчувала, як її серце відважно б'ється.

Кайр знову подивився на неї. Його погляд був не тільки підтримкою, а й глибоким розумінням того, як важко їй йти в такий момент. Проте він залишався спокійним і впевненим, немов це все було частиною їхнього шляху.

— Ти знаєш, що робити, — сказав він, його голос був спокійним, але в ньому була та сама впевненість, яку вона вже відчувала раніше.

Лея кивнула. Вона знала. І хоча серце її ще билося з прискоренням, вона більше не боялася. Кожен камінь, що рухався під їхніми ногами, був символом її перемоги над страхами.

Як тільки вони пройшли через прохід, простір навколо них знову змінився. Земля стала твердою, а навколо них розцвітала зелена трава, що була такою контрастною до темряви, яку вони залишили позаду.

— Що далі? — запитала Лея, її голос тепер був спокійним.

Істота повернулася до них, її очі сяяли, наче вони тільки-но спостерігали за щасливою перемогою.

— Тепер ви готові пройти через справжнє випробування. Це випробування для вас обох. Пройшовши його, ви покажете, що готові стати однією сутністю, єдиним цілим.

Перед ними знову з'явився туман, але цього разу він був легким, прозорим. І в ньому, як і в їхньому шляху, можна було побачити свої власні контури.

— Тепер все залежить від вас, — сказала істота, і її образ поступово почав розчинятися в тумані. — Це останній крок.

Лея відчула, як її серце починає битися швидше. Вона обернулась до Кайра, і він усміхнувся.

— Разом, — сказав він, взявши її за руку.

І вони пішли вперед, залишаючи всі страхи позаду.

Вони йшли поруч, тримаючись за руки, і туман поступово розсіювався, відкриваючи перед ними нові горизонти. Здавалося, що кожен їхній крок — це крок до чогось важливого, нового, незвіданого. У повітрі витав запах свіжої землі та рослинності, і навіть туман, що розвіювався, не міг забрати того внутрішнього світла, яке горіло в їхніх серцях.

Кайр обернувся до Лєї, і в його погляді було щось більше, ніж просто турбота. Це був погляд людини, яка давно пізнала всю цінність того, що зараз вони мали. Він не був готовий відпустити її, як би складно не було.

— Лея, — тихо промовив він, зупиняючись на мить. — Ти пам'ятаєш, чому ми тут?

Вона кивнула, її очі блищали рішучістю. Здавалося, що кожен її рух — це не лише фізичний крок у напрямку невідомого, а й внутрішній, глибокий рух до самої себе.

— Так, пам'ятаю. Ми тут, щоб пройти це випробування. І, незважаючи на все, я впевнена, що ми впораємося.

Кайр посміхнувся, але в його погляді було багато серйозності.

— Це більше, ніж просто випробування фізичних сил. Це перевірка наших душ, наших почуттів. Ми не тільки повинні пройти це місце разом, ми повинні зберегти все те, що є важливим для нас. Нашу любов, наші мрії і наші надії. Якщо ми витримаємо цей шлях, то все буде інакше.

Лея відчула, як його слова проникають в її серце, і вона більше не сумнівалася. Вони могли б піти різними шляхами, але їхня сила була в тому, що вони йшли разом. Кожен крок вперед став для неї підтвердженням того, що вони дійсно готові до всього, що їх чекає попереду.

— Ми пройдемо це, Кайре. Разом, — сказала вона твердо, тримаючи його руку ще міцніше.