Розділ 8. Тіні минулого

Ніч знову опустилася на їхній табір. Тиша була настільки густою, що навіть подих здавався порушенням цієї ідеальної гармонії. Лея сиділа на старому дерев'яному стільці, її обличчя було освітлене м’яким світлом від факела, що горів у центрі їхнього тимчасового укриття. Вона поглядала в далечінь, на згорілі залишки одного з будинків, що колись стояли на цьому місці. Це місце було не просто руїнами, це була пам'ять про минуле, про те, чого вже не можна повернути.

Кайр стояв біля столу, вивчаючи старі мапи і рукописи, що вони знайшли в той день. Його погляд був зосереджений, але Лея помітила, як іноді його очі виводять зовсім інший образ — сумні роздуми, що ховаються за спокоєм.

— Що ти думаєш? — запитала вона, її голос був ледь чутним.

Кайр підняв голову, його очі зустріли її погляд. Він не відповів одразу, але здавалося, що слова, які він хоче сказати, обережно тяжіли в його грудях.

— Я думаю, що ми наближаємося до чогось великого, — нарешті сказав він. — Але цей шлях не буде простим. І не всі готові прийняти те, що ми дізнаємося.

Лея схилила голову, уважно розглядаючи його вираз обличчя. Він був чесний, але нещодавні події змусили її замислитися над тим, що справжня небезпека може бути навіть не в тому, що вони розкривають, а в тому, що вони дізнаються про себе.

— Я боюся, що не зможу витримати. Все це — надто для мене, — сказала вона з глибоким зітханням.

Кайр підійшов до неї, сів поруч. Його руки торкнулися її плеча, і цей контакт одразу розслабив її, навіть якщо тільки на кілька секунд.

— Ти сильна, Лея, — відповів він м'яко. — Я знаю це. І я тут, щоб допомогти тобі.

Вона кивнула, але в її серці все одно залишалася невидима тривога. Вона відчувала, що її життя змінилося в одну мить, і тепер вона не могла повернутися до того, ким була раніше.

Їхня місія була складною, але не лише з погляду фізичних труднощів. Що більше Лея дізнавалася, то більше розуміла: те, що вона шукає, може змінити все, що вони знали про світ. Вона не була готова до цього.

Раптом з-за дверей прийшов звук кроків. Лея підняла голову і побачила старого наглядача, який тримав у руках невеликий пакунок.

— Це для вас, — сказав він, передаючи пакунок Кайру.

— Що це? — запитав Кайр, відкриваючи пакунок. В ньому була маленька дерев’яна скринька, на якій вигравірувано дивний символ, який вони бачили на рукописах і картах.

— Я знайшов це в старому храмі, — відповів наглядач. — Коли я шукав воду для вас, я натрапив на нього. Це може бути важливо.

Кайр взяв скриньку і відкрив її. Усередині знаходилася ще одна книга, але цього разу вона виглядала особливою. Лея наблизилася і уважно подивилася на сторінки, що відкрилися.

— Це те саме. Шифр. Тільки тут зображено більше символів, — сказала вона, показуючи Кайру.

Вони знову почали вивчати новий артефакт, і чим більше Лея вникала у таємниці цього нового тексту, тим більше відчувала, що її життя набуває зовсім іншого змісту. Ця книга була не лише ключем до відповіді, а й частиною її власної сутності.

— Це буде важко розшифрувати, але я впевнений, що ми зможемо, — сказав Кайр, знову уважно розглядаючи текст. — Нам потрібно лише більше часу.

Лея кивнула, але її серце було тяжке від усвідомлення, що їхній шлях може зайняти ще багато часу, а відповідей може і не бути. Вона підняла погляд і зустріла очі Кайра.

— Ми не можемо просто залишити це позаду, чи не так? — запитала вона, більше для себе, ніж для нього.

Кайр усміхнувся.

— Ні. Не можемо.

Вони сиділи мовчки, зосереджені на своїй меті, але Лея відчувала, що це молчання стало чимось важливим — моментом, коли обидва розуміли, що їхня історія і їхнє майбутнє стали одним цілим.

Вони йшли вперед не тільки через секрети минулого, а й через те, що почали відчувати один одного по-новому. Це була не просто подорож заради відповіді. Це була подорож, на якій вони відкривали одне одного.

Раптом Кайр підвів голову, і в його погляді відбивалася якась незвична рішучість.

— Ми наближаємося до чогось великого, Лея. І я не буду тебе більше відпускати.

Ці слова, хоч і звучали впевнено, залишили в її серці відчуття, що навіть у цьому світі, сповненому таємниць і небезпек, вона вже не одна.

Лея ще довго сиділа, обдумуючи слова Кайра. Вони здавалися простими, але щось у них було більше, ніж звичайне заспокоєння. Він був серйозний. І це насторожувало її. Вона зрозуміла, що те, чого вони намагаються досягти, може змінити не лише їхній шлях, а й те, як вони бачитимуть цей світ.

Кайр знову відкрив стару книгу, що була в їхніх руках. Сторінки тріщали від часу, але текст був досі чітким, хоч і ледь читаємим. Він поклав один лист на стіл, придивляючись до символів.

— Це… складно, — промовив він, трохи нахиляючи голову. — Але ми на правильному шляху. Я відчуваю це.

Лея стиснула руки на колінах. Це почуття не полишало її — відчуття, що вони наближаються до чогось великого, але разом із тим — і до небезпеки, що в будь-який момент може їх поглинути.

— Ти дійсно впевнений, що ми готові до цього? — запитала вона, відчуваючи, як її голос видається більш тривожним, ніж вона б хотіла.

Кайр підійшов ближче, його погляд був твердим, але в очах був той самий погляд, який вона помічала в ньому з самого початку — спокійний, як для людини, що вже прийняла власну долю.

— Ні, Лея, я не впевнений. Але я знаю, що якщо ми не спробуємо, то ми ніколи не дізнаємося. І все, що ми зробили, буде марним. Ми повинні йти далі, незалежно від того, що нас чекає попереду.

Її серце затупотіло від тих слів. Вона знала, що він правий. Вони не могли зупинитися, адже вони вже на шляху до чогось, що змінить не лише їхні життя, а й все, що вони колись вважали правдою.

Але що, якщо це буде їхнім кінцем? Що, якщо ці пошуки призведуть до чогось, що вони не зможуть контролювати? Вона вже встигла зрозуміти — вони не контролюють це. Це вони стали частиною чогось більшого.