Глава 26. Тягар Володаря

Постать повільно вийшла з темряви.
Крок.
Ще один.
Із кожним його рухом повітря ставало холоднішим. Срібні квіти вкривалися чорною павутиною, а вода в Озері Місяця затягувалася льодом.
Навіть мисливці мимоволі відступили.
Каель мовчки опустив голову.
— Я виконав свою частину.
Незнайомець навіть не подивився на нього.
— Ти лише відкрив ворота.
Його голос був спокійним, але від нього здригалася сама земля.
Техьон міцніше стиснув меч.
— Хто ти?
Незнайомець усміхнувся.
— Дивно... Володар куміхо стоїть переді мною і не пам'ятає того, хто колись змінив його долю.
Усередині Техьона щось здригнулося.
Наче давно забуті спогади намагалися вирватися назовні.
Селін різко стала між ними.
— Не слухай його!
— Чому? — незнайомець спокійно подивився на богиню. — Бо він дізнається правду?
Старий куміхо важко зітхнув.
— Можливо... настав час.
Міранда подивилася на нього.
— Яку правду?
Старий перевів погляд на Техьона.
— Багато хто вважає, що він народився Володарем. Але це неправда.
Триста років тому він був лише молодим куміхо.
Воїном.
Вірним своєму народові.
Нікому тоді й на думку не спадало, що саме він стане наступним Володарем.
Техьон мовчав.
Його погляд був прикований до незнайомця.
Старий продовжив:
— Коли загинув попередній Володар, Ліс Дев'яти Місяців залишився без захисника. Дев'ять Полум'їв почали згасати. Старійшини скликали всіх найсильніших куміхо, щоб пройти Випробування Полум'я.
Із дванадцяти воїнів повернувся лише один.
Техьон.
Саме Дерево Перлин обрало його новим Володарем.
Він не шукав влади.
Він лише хотів урятувати свій народ.
Міранда подивилася на нього зовсім іншими очима.
— Ти ніколи не розповідав...
— Бо це не та історія, якою можна пишатися, — тихо відповів Техьон.
Незнайомець тихо засміявся.
— Справді?
А може, ти не розповідав їй, що того дня втратив набагато більше, ніж здобув?
Техьон різко підняв голову.
— Замовкни.
— Невже вона не знає?
Не знає, кого ти залишив помирати тієї ночі?
Міранда відчула, як у грудях защеміло.
— Про кого він говорить?
Техьон мовчав.
Його рука тремтіла на руків'ї меча.
Старий куміхо заплющив очі.
— Досить.
Минуле ще не повинно відкритися повністю.
Незнайомець лише усміхнувся.
— Ви все одно не сховаєте правду.
Бо дуже скоро вона сама наздожене вас.
Він зробив ще один крок уперед.
Його золоті очі не відривалися від Техьона.
— Скажи мені, Володарю куміхо...
Як довго ти ще зможеш тікати від тієї ночі?
У цей момент земля затремтіла.
За спиною незнайомця почали відкриватися чорні розломи, з яких повільно виповзав густий морок.
Селін зблідла.
— Ні... Якщо він відкриє браму повністю...
Загине не лише Ліс Дев'яти Місяців.
Загине весь світ.
Техьон повільно підняв меч.
— Тоді ми не дамо йому зробити цього.
І вперше незнайомець усміхнувся по-справжньому.
— Подивимося, Володарю куміхо...
Чи гідний ти сили, яку носиш уже триста років.