Глава 23. Колиска лисячої перлини

Світло засліпило їх.
Міранда інстинктивно заплющила очі.
Коли вона знову змогла бачити, світ навколо змінився.
Перед ними простягався стародавній ліс.
Він був зовсім не схожий на жоден інший.
Дерева сягали неба, а їхнє листя мерехтіло сріблом і золотом, ніби на ньому застигли зорі. Між корінням текли прозорі струмки, що світилися м'яким блакитним світлом.
Тут було так тихо, що навіть вітер не наважувався порушити спокій.
— Це... — прошепотіла Міранда.
Селін усміхнулася.
— Ліс Дев'яти Місяців.
Батьківщина перших куміхо.
Місце, яке давно зникло зі світу людей.
Техьон повільно став на коліна.
Його пальці торкнулися землі.
Він заплющив очі.
— Я пам'ятаю...
Майже нічого.
Лише запах цього лісу.
Селін підійшла ближче.
— Бо саме тут ти народився.
Саме тут ти вперше побачив місяць.
І саме тут у твоєму серці народилася лисяча перлина.
— Я думала, що перлина з'являється при народженні, — сказала Міранда.
— Ні, — відповіла Селін. — Це лише легенда.
Куміхо не народжуються з перлиною.
Вона формується протягом життя.
З кожним добрим вчинком.
З кожною обіцянкою, яку вони стримали.
З кожною жертвою заради інших.
І лише той, чиє серце не підкорилося темряві, отримує справжню лисячу перлину.
Техьон мовчав.
Він ніколи не чув цієї історії.
Вони йшли вузькою стежкою.
Несподівано між деревами з'явилося озеро.
Його вода була гладенькою, мов дзеркало.
Посеред озера височіло самотнє біле дерево.
На його гілках росли срібні квіти.
— Це Дерево Перлин, — тихо сказала Селін.
— Тут народилася перша лисяча перлина.
І тут кожен куміхо складає свою найважливішу клятву.
Міранда підійшла ближче.
Вода відразу відгукнулася.
На її поверхні почали з'являтися образи.
Маленький Техьон.
Він стояв під цим самим деревом.
Поруч із ним була стара куміхо з дев'ятьма білими хвостами.
Вона лагідно поклала руку йому на голову.
— Послухай мене уважно.
Одного дня твоє серце стане настільки сильним, що в ньому народиться перлина.
Пам'ятай...
Її сила не в безсмерті.
Не в магії.
І навіть не в могутності.
Її сила — у коханні.
Хлопчик насупився.
— Але навіщо віддавати її?
Тоді ж я стану слабшим.
Стара куміхо усміхнулася.
— Бо справжня любов ніколи не питає, що вона втратить.
Вона питає лише...
Кого зможе врятувати.
Видіння зникло.
По щоках Міранди покотилися сльози.
Вона обернулася до Техьона.
— Ти...
Ти знав це?
Він повільно похитав головою.
— Ні.
Мені завжди казали лише берегти перлину.
Ніхто не розповідав чому.
Раптом озеро почало хвилюватися.
Вода закрутилася у велетенський вир.
З нього піднялася постать.
Це був старий куміхо.
Його довге срібне волосся спадало до землі.
За спиною повільно рухалися дев'ять величезних білих хвостів.
Його очі були такими давніми, що в них відбивалися зорі.
Навіть Селін схилила голову.
— Учителю...
Старий уважно подивився на Техьона.
— Минуло багато часу.
Ти став сильним.
Але серце твоє досі носить старі рани.
Техьон мовчав.
— Чому ви покликали нас?
Старий перевів погляд на Міранду.
— Бо настав час сказати те, що було приховано навіть від богів.
Він підняв руку.
І над озером повільно з'явилася маленька срібна перлина.
Вона світилася м'яким теплом.
— Лисяча перлина не лише зберігає силу куміхо.
Вона пам'ятає...
Кого її господар покохав.
У повітрі запанувала тиша.
— Якщо куміхо добровільно віддає її тому, кого кохає...
Перлина стає мостом між двома душами.
Вона не дозволяє їм загубитися, навіть якщо смерть розділить їх.
Міранда затамувала подих.
Техьон мовчки дивився на маленьке срібне світло.
Ніхто з них ще не знав, що колись ці слова стануть їхньою власною долею.
Та раптом старий куміхо насупився.
Його погляд звернувся до неба.
Срібні зорі одна за одною почали згасати.
— Вони вже йдуть...
— Хто? — запитала Міранда.
Старий відповів лише одне слово.
— Мисливці.
Селін зблідла.
— Ні...
Вони знайшли це місце.
Якщо Орден увійде до Лісу Дев'яти Місяців...
Загине не лише легенда.
Загине саме серце куміхо.
У далині пролунав звук мисливського рогу.
Він був таким самим, як у день, коли багато століть тому почалася Перша війна.
І Техьон зрозумів...
Історія знову починала повторюватися.