4

На ранок повітря пахло каменем, мохом і далекою вологою бурею. Коли Лейна прокинулася, Каела вже не було біля вогню. Ренвік щось креслив на землі палкою, бурмочучи слова собі під носа.

— Він пішов сам? — запитала вона, потираючи очі.

— Воїни не йдуть. Вони розвідку проводять, — відказав маг, не підводячи очей. — Хоч, може, й справді втік. Хто знає, що у нього в серці.

— А що ти шукаєш? — вона нахилилася ближче.

— Вузли простору. Місця, де карта може змінити напрям. Це стародавня земля. Вона говорить із тими, хто вміє слухати.

Він замовк і нарешті подивився на неї. Його очі були іншими, ніж у Каела. Якщо у воїна — мов крижана ріка, то тут — мов глибоке озеро.

— Ти не схожа на того, хто просто хоче знайти щось. Ти хочеш зрозуміти.

— Мій батько… залишив мені це як обов’язок. Але я хочу знати, чому. Що було в нього на серці, коли він малював останню лінію на цій карті.

Ренвік кивнув. Він, здавалося, розумів без зайвих пояснень.

— Справжні дороги починаються з питань, а не з кроків.

Тим часом Каел повернувся, мовчазний, як завжди. Але цього разу — з плямою крові на плечі. Лейна кинулась до нього:

— Ти поранений!

— Невелике зіткнення з місцевими тваринами. Вони відступили.

— Чому не сказав нічого?

— Тому що це неважливо.

Вона взяла флягу з водою, змочила шмат тканини і торкнулась його рани. Він здригнувся — не від болю, а від її руки. Цей дотик був не таким, як удар меча. У ньому було щось глибше. Він не відвів погляду, але і не відповів нічим.

Ренвік відвернувся, роблячи вигляд, що нічого не помічає.

— Ти не маєш все вирішувати сам, — прошепотіла вона.

Каел нічого не відповів, але він запам’ятав її слова.

* * *

Дорога вела через старий перевал, де дерева були покручені і мовчазні, немов охоронці. Лейна помічала, що Каел іде поруч ближче, ніж учора. Що іноді її плеча торкається його плащ. Що його мовчання вже не здається відстороненим.

Ренвік ішов попереду, ведучи їх між скелями, що колись були воротами до древніх поселень. Тут усе дихало історією. Але й тривогою. Надвечір вони побачили стовпи диму на обрії. Це був табір.

— Нічиї землі. Торговці, найманці, злодії, — сказав маг. — Або гірше. Нам доведеться зупинитись там. 

Каел обмінявся з Лейною поглядом. Вона стиснула карту. Вона знала: це лише початок.