Новий день, нове життя

Після всіх подій минулого дня та пережитих страхів, в кімнатах хостелу запанувала тиша. Друзі повільно розклали свої речі, втомлені, але задоволені, що нарешті можуть відпочити. Макс ще трохи посміхався, перебираючи купальники та новий одяг, який вони купили на прогулянці, а Діма та Кирил обговорювали деталі маршруту на завтра. Віка та Лія сиділи на ліжку, тихо обговорюючи плани на день, а Аліса мовчки поглядаючи у вікно, милувалася сонячним ранком, який обіцяє спокій після ночі повної страху.

— Добре, що нарешті ми можемо просто спати, — промовила Віка, потягуючись на ліжку, і посміхнулася.

— Точно, — підхопила Лія. — Без білих плям, лікунок, жахів… просто спокій.

Діма глянув на свої руки і плечі, переконавшись, що все чисто. Він видихнув і сів на край ліжка, відчуваючи внутрішню легкість, яка так довго була недосяжною.

— Добре, — промовив Кирил, розкладаючи свої речі. — Хай завтра буде новий день.

Всі погодилися і незабаром кімнати наповнилися тихим диханням — друзі заснули, забувши про страхи, про небезпеки, про всі ті жахливі моменти, які тільки вчора здавалися реальністю. Сон накрив їх, мов теплий плед, і навіть ті, хто досі тримався напоготові, дозволили собі забути про минуле.

Наступного ранку, перші промені сонця м’яко просочувалися крізь штори. Світло наповнювало кімнати теплом, будило друзів своїм лагідним сяйвом. Діма, прокинувшись першим, тихо перевів погляд на сусідів по кімнаті: Макс ще спав, Кирил розтягнувся на ліжку, Віка та Лія повільно відкривали очі, готуючись до нового дня. Аліса теж прокинулася, усвідомлюючи, що вони нарешті в безпеці, і що нічого не загрожує їх життю зараз.

— Добрий ранок, — промовив Діма тихо, ледве рухаючи губами, щоб не розбудити тих, хто ще спав.

Віка посміхнулася, обійнявши його за плече:

— Добрий ранок, сонце. Вчорашнє все вже позаду.

Кирил глянув на них і похитав головою з усмішкою:

— Та вже давно пора вставати. Нам треба поснідати, а то ми стільки часу в дорозі…

Макс злегка поскрипів ліжком, відкрив очі і похитав головою, наче перевіряючи, що сон ще тримає його у владі. Потім побачив Діму та Кирила і весело підморгнув:

— Ей, хлопці, я перший у ванну!

— Окей, окей, — засміявся Кирил, — але не забувай, що сніданок чекає.

Незабаром всі зібралися, переодягнувшись у чистий одяг, який купили вчора. Вони повільно спускалися сходами хостелу і виходили на вулицю, де легкий вітерець наповнював повітря морським ароматом, змішаним із запахами кави з невеличких кафе поруч. Друзі йшли разом, обговорюючи плани на день, сміялися і жартували, забуваючи про минулі страхи.

В кафе під хостелом вони зайняли великий столик біля вікна, через яке можна було бачити вулицю. Офіціантка принесла меню, і всі вибирали собі напої та сніданок. Макс замовив каву та круасан, Діма — гарячий шоколад, Лія — омлет з овочами, Віка — тост із авокадо, Аліса та дівчина, яку вони знайшли дорогою, взяли смузі та йогурт з фруктами.

— Це здається нормальним, — промовила Лія, дивлячись на свій омлет. — Нарешті ми можемо просто поснідати, не думаючи про небезпеку.

Віка кивнула:

— І насолоджуватися моментом. Бо минулого тижня ми навіть уявити не могли, що таке спокійний сніданок.

Діма підніс свій гарячий шоколад і трохи нервово посміхнувся:

— Спокійний сніданок… Звучить наче маленьке диво.

Макс сміявся, поки відрізав шматок круасана:

— Чесно, навіть не знаю, що сказати… Я радий, що ми всі в порядку, і що нічого більше не загрожує нам.

Кирил поглянув на друзів, усвідомлюючи, що цей момент — щось особливе:

— Знаєте, друзі… Ми пройшли через жахливі речі, і тепер можемо просто поснідати разом. Це дуже цінно.

Аліса тихо промовила, дивлячись на Лію:

— Так, важко повірити, що ми всі живі, але це так приємно…

Дівчина, яку вони підібрали дорогою, кивнула, на її обличчі промайнула усмішка:

— Я теж рада, що ми всі в порядку.

Друзі провели за сніданком більше часу, ніж планували. Вони обговорювали плани на день, що настав, сміялися над минулими пригодами, згадували кумедні моменти, які траплялися під час втечі з села, і знову відчували, що життя — воно справжнє, і що небезпека залишилася позаду.

Макс підняв свою чашку з кавою:

— За новий день і за те, що ми всі разом.

— За нас! — підтримали всі, чокнувшись чашками.

Навіть легкий шум за вікном не міг зіпсувати їхній настрій. Легкий вітерець гойдав гілки дерев, а сонячне світло розсіювалося по столу, освітлюючи усміхнені обличчя друзів. Вони відчували себе вперше за довгий час спокійно і безпечно, і ця миттєвість була неповторною.

Діма, дивлячись на Лію та Алісу, усвідомив, що вони нарешті дійсно живі, що страшні моменти залишилися позаду, і що новий день починається зі спокою та радості. Кирил поглянув на Віку і м’яко обійняв її за плече. Макс весело посміхався, розуміючи, що зараз, у цей момент, вони всі справжні друзі, і що їхнє життя ще не раз покаже їм цінність таких маленьких радощів.

Але навіть серед спокою та усмішок друзі не забували про те, що пройшли. Їхні серця ще не зовсім відновилися після пережитого, і кожен з них розумів, що ці моменти спокою — справжній дар. Тепер вони знали, що життя можна цінувати по-справжньому, що дружба і взаємна підтримка важать більше за будь-які страхи, і що разом вони здатні подолати будь-які випробування.

Вони сиділи за столом, розмовляючи, сміючись, насолоджуючись ранком. Кожна чашка кави, кожен шматочок омлету чи круасана здавався святом, адже тепер вони знали: щастя — це не щось десь далеко. Воно поруч, у друзях, у спокої, у ранковому сонці, яке тепер несе лише добро 

Софія тихо промовила, трохи сором’язливо, але з усмішкою:

— Ми так і нормально не познайомилися… Я Софія.

Її слова пролунали легко, і всі одразу повернулися до неї, мовляв, тепер настав час справжніх знайомств. Лія посміхнулася і простягнула руку:

— Привіт, Лія. Рада познайомитися!

Аліса теж підхопила: