Знову в минуле

Лія і Аліса стояли на порозі церкви, їхні погляди були напружені, сумні, але цікаві. Вони мовчки дивилися на друзів, намагалися оцінити, чи можна їм довіряти.

Діма, з легкою посмішкою, намагаючись розрядити напругу:
— Дівчата, давайте ми вам розповімо, як познайомилися?

Лія нахилила голову, обережно слухаючи:
— Ви… знайшли нас на вулиці і допомогли.

Макс, трохи розгублений, підняв плечі:
— Ну, так… але тільки Алісу. А ти, Лія, приїхала з нами.

Лія дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що за історія стоїть за цими словами. В її очах промайнула легка посмішка — перша за довгий час.

Аліса, трохи обережно, але з теплотою:
— Тобто… ми з вами вже знайомі. І ви не просто випадкові люди?

Кирил кивнув, дивлячись на дівчат:
— Так. Ми всі тут разом… і хочемо, щоб ви були з нами.

Віка обережно наблизилася до Лії й тихо сказала:
— Не бійся, все буде добре.

Лія подивилася на Алісу, потім на друзів, ще раз стисло кивнула. Її обличчя трохи розслабилося — вона зробила перший крок назустріч новій довірі.

Лія і Аліса сіли на лавку, трохи віддалік від решти компанії, намагаючись оговтатися від попередніх подій.

Лія (з цікавістю, трохи підозріло):
— Добре… і хто ви для нас?

Макс (усміхаючись, трохи перебільшуючи):
— Я твій ліпший друг, Віка — ліпша подруга, а Кирил і Діма — наші раби!

На ці слова Кирил і Діма синхронно вдарили Макса по плечах з обох боків.

Макс (схопившись за плечі, скривився):
— Ау…

Кирил (серйозно, але з легким натяком на жарт):
— Захлопнись.

Аліса дивилася на них трохи розгублено.
Аліса:
— А для мене?..

Віка, посміхаючись, ніжно потягнувши Алісу за руку:
— Для тебе ми просто хороші друзі!

Кирил (підморгнувши, підтвердивши):
— Ага.

Лія і Аліса обмінялися поглядами, і на їхніх обличчях з’явилися легкі усмішки. 

Лія трохи нахилилася на лавку і раптово усміхнулася, ніби маленька хвиля спокою пробігла через неї.

Макс (підскочивши трохи, здивовано):
— Ей! Лі! Ти чого?

Він сів поруч із нею, обережно торкнувшись її плеча.

Макс (ніжно, зі сміхом у голосі):
— Сонце золоте, я з тобою. І завжди готовий допомогти.

Лія (легко посміхаючись):
— Дякую…

Діма (серйозно, але з щирістю):
— Я теж готовий допомогти.

Кирил і Віка переглянулися, тихо посміхаючись.

Кирил (шепоче Віці, підморгнувши):
— Втюрився…

Віка (сміючись у відповідь, тихо):
— Втюрився)))

Макс (з хитрим блиском в очах):
— Давайте в правду чи дію?

Всі переглянулися, трохи розгублені, але з цікавістю. Повітря наповнилося легкою напругою й передчуттям пригоди, навіть серед небезпеки.

Лія (з посмішкою, рішуче):
— Давайте!

Віка підморгнула Кирилу, а той тихо засміявся.
Віка (шепочучи):
— Ох, цікаво, що він придумає…

Діма нахилився трохи вперед, уважно спостерігаючи за реакціями, а Аліса лише сміялася, відчуваючи легкість моменту.

Макс широко посміхнувся:
— Тоді поїхали… перший хід за мною!

Макс (з хитринкою в очах):
— Хммм… Лія, правда чи дія?

Лія трохи задумалася, обмірковуючи варіанти, і нарешті сказала:
— Дія.

Макс широко посміхнувся і одразу кинув:
— Поцілуй Діму!

Лія трохи зніяковіла, але злегка посміхнулася.
— Мм… добре.

Вона обережно встала, пройшла кілька кроків до Діми, тихо прошепотіла «пробач» і ніжно чмокнула його в щоку. Діма трохи розгубився, але не сказав нічого, лише засміявся у відповідь.

Лія повернулася на своє місце, сіла, тримаючи легку посмішку на обличчі. Макс задоволено похитав головою, а Віка й Кирил тихо сміялися з цієї маленької сцени.

Аліса трохи червоніючи, сховала обличчя в долонях, а Діма все ще посміхався, не відводячи очей від Лії.

Лія (піднімаючи брову, з іскрою цікавості):
— Тепер мій хід…

Вона швидко окинула поглядом друзів, обираючи «жертву».

— Віка, правда чи дія? — запитала Лія, злегка посміхаючись.

Віка (легко знизавши плечима):
— Правда.

Лія нахилилася вперед, злегка посміхаючись:
— Ммм… Коли ми познайомилися і як?

Віка відразу почала сміятися, згадуючи момент:
— Хах… В 16! Ти йшла з гітари, а я тільки на ню… і ти впала на мене. Так ми й познайомилися!

Лія розсміялася, злегка хитаючись на лавці:
— Ой… хах!

Макс тихо посміхнувся, а Кирил і Діма глянули на Віку, трохи підморгуючи їй, як би кажучи «ти завжди така кумедна».

Аліса сміялася, прикривши рот долонею.

Віка (піднявши брову, усміхаючись):
— Тепер моя черга…

Вона обережно окинула поглядом усіх, зупинивши свій вибір на Алісі.

— Аліса, ти звідки? — запитала вона, трохи нахилившись вперед.

Аліса (здивовано, моргнувши):
— А?

— З якої країни, міста, області… там? — уточнила Віка, сміючись.

Аліса (посміхаючись, трохи почервонівши):
— Я з Одеси.

Віка широко розвела руками, радісно:
— Оо, то ми літом до тебе приїдемо!

Аліса (сміючись):
— Ахаха, добре!

Макс підморгнув Кирилу, тихо сміючись, а Лія зацікавлено глянула на Алісу.

Аліса (з легкою посмішкою, трохи червоніючи):
— Ммм… Діма, правда чи дія?

Діма (спокійно, без вагань):
— Правда.

Макс (піднімаючи брову, жартома):
— Два рази правду не можна!

Діма (посміхаючись, погоджуючись):
— Добре, тоді дія.

Аліса (з іскрою в очах, трохи хитро):
— Хмм… поцілуй того, кого любиш.