3:55

Так і пройшли години мовчазного очікування. Темрява церкви ніби стискала простір, а друзі залишалися на своїх місцях: Віка спала на плечі Кирила, Макс тихо похропував у кутку, Аліса трохи ворухнулася, поступово звикаючи до безпечного оточення.

Діма і Лія, тим часом, переглянули більшість рукописів і знайшли ключові відомості про істот, але ніч ще не закінчилася.

І ось годинник пробив 3:55.

Тиша церкви раптово стала ще густішою, і навіть повітря ніби похолоднішало. За стінами чути було перші ознаки пробудження істот: легкий шелест болота, тріск гілок і відчуття того, що хтось чи щось спостерігає.

Віка, ще напівспляча, злегка здригнулася на плечі Кирила. Він притиснув її до себе сильніше, обережно шепочучи:
— Все добре… Ми готові.

Діма і Лія кинули один одному погляди, знали, що тепер настане короткий, але критичний період — 20 хвилин, коли істоти будуть активні і небезпечні.

Тиша перед бурею була я страшною, але в серцях друзів з’явилася рішучість: тепер вони знали правила гри і мусили діяти швидко, щоб вижити.

Так, у цю мить панувала відносна тиша. Макс тихо похропував у куточку, Віка ще спала на плечі Кирила, а Аліса повільно ворухалася, намагаючись звикнути до безпеки церкви.
За стінами церкви все було зловісно, але істоти не могли наблизитися навіть на метр. Їхній захист був у священних стінах — церква лишалася фортецею, недоступною для них.
Кирил тихо стиснув Віку, відчуваючи її тепло, і прошепотів:
— Спи, принцеса… усе під контролем.
Діма й Лія стояли біля рукописів, перевіряючи знайдену інформацію і готуючи план дій на випадок, якщо істоти спробують прорвати захист. Атмосфера була напруженою, але тимчасовий спокій давав можливість друзям зібрати сили перед наближенням небезпеки.
Світло свічок кидало довгі тіні по стінах, і навіть у цьому тісному просторі здавалося, що час трохи сповільнився — усі чекали моменту, коли істоти знову стануть активними.

На годиннику пробило 4:00, і час, який мав би бути найнебезпечнішим, минув… а ніч залишалася тихою.

Макс ще спав, Віка міцно притиснулася до плеча Кирила, а Аліса ледве ворухнулася. За стінами церкви не чути було жодного шелесту, жодного руху істот — ніби сам час трохи зупинився.

Діма і Лія обмінялися здивованими поглядами:
— Що ж… — прошепотіла Лія, — вони досі не прокинулися?

— Мабуть, — тихо відповів Діма, — але це не означає, що можна розслаблятися. Їхня активність триває до 4:15.

Кирил нахилився до Віки, щоб перевірити, чи вона ще спить, і тихо прошепотів:
— Спи, принцеса… ще трохи, і ніч пройде без пригод.

Церква залишалася їхньою фортецею, недоторканою і спокійною, а друзі тихо зітхали, отримуючи кілька безпечних хвилин перед останньою небезпекою ночі.

Хвилини повзли повільно, холодний вітер шелестів за вікнами церкви, але всередині панувала тиша. Друзі лежали й сиділи, притискаючись одне до одного: Віка спала на плечі Кирила, Макс похропував у кутку, Аліса обережно ворухнулася, поступово звикаючи до безпеки.

І ось годинник пробив 4:15.

Тиша раптово здавалася ще густішою, немов сама церква затримала подих. Ззовні не чути було жодного шелесту, жодного руху істот — вони більше не активні. Їхній короткий проміжок небезпеки завершився.

Кирил тихо зітхнув, поглядаючи на Віку:
— Все минуло… спи, принцеса, — прошепотів він, обережно проводячи рукою по її волоссю.

Діма і Лія переглянули один одного, полегшено видихнувши. Ніч пройшла, а церква залишилася їхньою неприступною фортецею. Тимчасовий спокій дозволив усім набратися сил перед новим днем, хоча небезпека залишалася десь поруч, у темряві поза стінами.

Макс ліг на підлогу, потягнувся і глянув на Кирила, Діму та Лію:

— Ви лягайте спати. Зараз лише 7 ранку, тому все має бути добре.

Кирил, Діма і Лія обмінялися поглядами, трохи втомлені після ночі, і поступово влаштувалися на підлозі, намагаючись трохи відпочити. Макс залишився пильнувати разом із Вікою та Алісою, даючи друзям можливість набратися сил.

Тиша ранку панувала в церкві. Вона давала змогу трохи перевести подих, відновити сили і підготуватися до того, що чекало попереду.

Макс тихо повернувся до Віки та Аліси, поглянув на сплячих Кирила, Діму і Лію і обережно прошепотів:

— Дівчат, поки вони сплять, ми можемо подивитися церкву?

Віка повільно відкрила очі, ще трохи сонна, і кивнула:
— Ммм… так, але тихо, щоб не розбудити їх.

Аліса сіла поруч, уважно озираючись навколо:
— Добре… давайте подивимося, але обережно.

Макс злегка посміхнувся і підвівся на ноги. Разом із дівчатами вони почали обережно пересуватися між рядів церкви, уважно роздивляючись старовинні ікони, свічники та інші деталі, намагаючись не порушити тишу і не налякати сплячих друзів.

Світло ранкового сонця пробивалося крізь вузькі вікна, кидаючи довгі тіні по стінах і створюючи відчуття тихої магії серед старовинної будівлі.

Макс тихо повернувся до Віки та Аліси, поглянув на сплячих Кирила, Діму і Лію і обережно прошепотів:

— Дівчат, поки вони сплять, ми можемо подивитися церкву?

Віка повільно відкрила очі, ще трохи сонна, і кивнула:
— Ммм… так, але тихо, щоб не розбудити їх.

Аліса сіла поруч, уважно озираючись навколо:
— Добре… давайте подивимося, але обережно.

Макс злегка посміхнувся і підвівся на ноги. Разом із дівчатами вони почали обережно пересуватися між рядів церкви, уважно роздивляючись старовинні ікони, свічники та інші деталі, намагаючись не порушити тишу і не налякати сплячих друзів.

Світло ранкового сонця пробивалося крізь вузькі вікна, кидаючи довгі тіні по стінах і створюючи відчуття тихої магії серед старовинної будівлі.

Аліса оглянула довкола, похитала головою:

— Тут нічого немає… — тихо сказала вона, трохи розчаровано.

Макс присів біля одного з дерев’яних елементів і обережно доторкнувся до нього: