Питання без відповідей

Марта бігла лісовою стежкою, мов тінь за власним страхом. Записник тиснув у сумці, як камінь, як свідчення чогось, до чого вона ще не готова. Її плечі тремтіли, а у голові шуміло: "Хто я у всій цій історії? І хто він?"

Повітря було насичене пахощами моху й стиглих яблук, здавалося, що саме ліс дихає їй у спину. Вона вже наближалася до околиці, коли раптом із-за повороту, несподівано спокійно, з’явився Ілля.

— Марто? — його голос був тихим, майже лагідним, але вона різко зупинилася, ледь не ковзнувши по вологому листю.

— Ілля?.. — її голос зірвався. — Ти… що ти тут робиш?

— Побачив тебе з вікна, вирішив назустріч піти. Ти якась… не така.

Він усміхнувся, але його очі були дуже уважні. Надто уважні.

— Може, щось трапилось? — додав, трохи нахилившись до неї.

Марта облизнула пересохлі губи.

— Та ні… Просто гуляла. Хочу подихати повітрям.

— У лісі? Самій?

Він наче між рядків питав те, що не озвучував.

— Ага. Люблю тишу, — відповіла обережно.

— І тиша відповідає тобі? — спокійно поцікавився Ілля. — Чи, може, шепоче щось? Про Панну, наприклад?

Вона завмерла. Вітер погойдав верхівки дерев, ніби сам був свідком.

— Яку Панну?

— Ту, про яку всі шепочуть, але ніхто не розказує. Колись, ще бабця казала, у кожному селі є своя Панна. І та Панна — не просто жінка, а провідник. Між світами.

Марта спробувала всміхнутись, але вийшло криво.

— Дивні в тебе розмови сьогодні…

— А в тебе — дивні маршрути, — відповів тихо. — І зошити дивні. Сторінки, ніби писані не з цього часу.

Марта ледь не спіткнулась. Він знає про зошити. Але звідки?

— Тобі щось наснилось, Марто? — Ілля дивився уважно, не кліпаючи. — А може, ти з кимось зустрічалась?

Тепер її серце гупало так голосно, що здавалося — він чує. "Не довіряй", — стиха шепотіло всередині.

— Мені треба йти, — тихо сказала вона.

— Звісно, — Ілля трохи відступив. — Але якщо щось… будь обережна. Не все, що приходить із лісу — для тебе. І не всі, хто з'являються в ньому — справжні.

Вона лише кивнула, обійшла його і рушила вперед. А коли нарешті дійшла до воріт садка, її ноги тремтіли. Не від страху. Від розуміння: вона більше не може довіряти кожному, хто усміхається.

СЛОВА, що не МОВЧАТЬ

Вона сиділа на підлозі у своїй кімнаті, вкрита пледом, наче це могла бути броня. На колінах лежали два зошити — один пожовклий, інший — трохи новіший, але з таким самим відлунням давнини, як і перший. Віконце пропускало тьмяне світло надвечір’я, і пил, що кружляв у ньому, здавався спогадами.

Марта повільно гортала сторінки, перечитувала рядки, порівнювала почерки. Записник прабабці був емоційний, трохи несистемний — записи про сни, побачене, передчуття. А от другий… ніби написаний холодною рукою. Сухі описи, позначки про місця, символи, уривки діалогу — і, що найдивніше, частина речень наче відповідала на ті, що були у прабабці. Ніби йшло листування… через десятки років.

— «…він приходить у тумані. І завжди мовчить, але я знаю — чує мене».

— «…мовчання — мова між світом явним і прихованим. Панна — міст, але не мета».

Марта обвела це червоною ручкою. Серце калатало. У іншому записі:

— «Василь. Він не просто людина. Я бачила його очі. Вони з пам’яті, не з теперішнього часу».

А у записнику з хатини:

— «Якщо вона дійде до суті — згадає мене. Але я не можу сам говорити. Лише підштовхнути. Вона має спитати».

Марта завмерла. Запис був зроблений тією ж рукою, але наче чекав саме її.

Вона має спитати.

Ці слова вдарили в груди, мов камінь у воду.

Марта піднялася. У голові звучали десятки питань:

Хто він насправді? Що між ними? Чому вона все це відчуває? І що означають ці символи?

У записниках — знаки, повторювані малюнки: спіралі, хвилі, яблука, що розпадаються на світло.

І тоді вона побачила.

На останній сторінці прабабчиного зошита — вирваний шматок, але залишений тонкий обріз — і на ньому крихітними літерами:"Слухай серце. Тінь не може встояти перед правдою."

Марта притиснула зошити до грудей. Її пальці тремтіли, але вона вже знала: їй потрібна розмова з Василем. Не фрагмент. Не натяк. Повна правда.

І вона піде туди, де вперше зустріла його очі. У місце, де ліс говорить.