Суперечка

Дощ невпинно стукав у шибки, залишаючи химерні візерунки на склі. Повітря було насичене вологою, і здавалося, що хмари ось-ось опустяться на землю. Марта стояла біля дверей крамниці. Вона думала про розповідь тітки Гані, дивний зошит своєї бабці Олени і розуміла , що невпинний дощ , який сипле в Старих Кичерах,  немов захищає  дівчину від необдуманої мандрівки до джерела.

-Ой, дитино, диви, як розходилося! - пані Ольга зітхає. 

-Може зачекаєш трохи, щоб ущухло?

-Я, мабуть, піду, - Марта закуталась у куртку та ховає під неї сумку. -Нехочу засиджуватися.

-Дивись , не змокни, а то простудишся!

Продавщиця ,місцевої крамниці , ще щось бурмоче про непевну погоду, але Марта вже виходить на вулицю, відчуваючи, як дощ торкається обличчя. Їй подобається ця тиша, у якій є місце лише звукам природи.

°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°

Вдома зустріла мати, яка вже встигла накрити на стіл. У хаті пахло свіжим хлібом, молоком і сушеними травами.

— Де ти була так довго? — Орися підозріло глянула на доньку, коли та струсила з волосся краплі дощу.

— Дощ мене трохи затримав, — Марта зняла мокру куртку і закуталась в теплий коцик.

— А чому не подзвонила? Булоб зачекати, а не йти стрімголов! Самій ходити - то не мудро!

Марта зітхнула, знаючи, що зараз почнеться.

— Мамо, я не мала проблем дорогою. Все добре.

— Та добре… — мати примружила очі. — А то правда, що ти з Василем говорила?

Дівчина напружилась. 

— Правда. Ми випадково зустрілися біля джерела.

— І що він тобі казав?

— Та нічого особливого.

Орися хитнула головою, витираючи руки об рушник.

— Дивний він чоловік, Марто. Не такий, як усі. Живе сам, ні до кого не йде, нікого до себе не пускає...

— Мамо, а може, він просто не любить зайвих розмов?

— І то погано! Люди мають між собою говорити, допомагати одне одному. А він — як привид.

Марта закотила очі й уже хотіла відмахнутися, коли мати додала тихіше:

— А ще кажуть, що він знає більше, ніж мав би.

— Що? Не розумію про що ти?

— Сусідка Галька казала, що той Василь якось раз дощ напророкував за три дні. І так було. А ще казали, що він нічого не питає, а знає…

— Мамо, це просто співпадіння.

— От тобі й співпадіння! Я не хочу, щоб ти з ним мала щось спільне до розмови, Марто!

Дівчина стиснула губи, не бажаючи сперечатися.

— Добре, мамо.

Орися фиркнула й пішла до печі, щось бурмочучи собі під ніс.

°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°°