Коли дракони любили

                                                                    Фріктлос

   Колись дуже давно, на скандинавському півострові, коли люди тільки починали освоювати благословенні землі, поселяючись ближче до берегу, між фьордами гордо літали горбаті дракони. Вони були мудрими, сильними і безстрашними, але ніколи не нападали з помсти чи за ради забави. Дракони були охоронцями і захисниками численних островів, як у небі, так і землі та  між скелями. Перші мешканці на околиці найбільшого материка були дітьми природи, що володіли силами, які не підкорялися людям. Люди називали цю силу магією. Дракони були об'єктом страху серед людей, оскільки вони вивергали вогонь і часто викрадали худобу, але люди не розуміли, що дракони захищали територію, яку спочатку займали сили, породжені Матір'ю-горою. Люди шукали кращі землі для себе, для сільського господарства, і поселялися громадами поруч з лісами і місцями існування інших істот, які жили набагато довше, ніж люди. Для людей дракони були хижими і найнебезпечнішими істотами, яких слід було знищити, і тому серед людей з'явилися перші мисливці на драконів. Єдина слабкість драконів - золото, воно їх манило і п'яніло, зводило з розуму.

  Дракони були великі і на землі трохи незграбними, але в небі їм не було рівних. Найчастіше вони були сірого кольору з гострими шипами на голові і чорним гребенем по хребту. Ці створіння були єдиними, хто мав здатність розуміти мову всіх живих істот, включаючи людей. Проте навіть зі своїм гострим розумом і силою, що не мала собі рівних серед інших істот Старої Скандинавії, вони залишалися довірливими й іноді наївними.

  Дракони оселялися в печерах, утворюючи тісні родини на все життя, відкладали чорні яйця. Цикл життя драконів тривав понад тисячу років, тому молоді дракончики з'являлися на світ дуже рідко. Родинні зв'язки були нерозривними, тому знання і таємниці передавалися від старих драконів молодому поколінню з уст в уста. Місце їхньої сили, Матір-Гору, охороняли всі, але лише сторож мав право входити в це священне місце драконів. Вони часто збиралися в цілі зграї на фьордах, проводили збори, ділилися новинами й мудрістю.

   Дракони були дружні з іншими створіннями Матері-Гори. Найтісніше зв'язок вони мали з лісовими феями, але і з іншими істотами дракони існували у мирі і згоді. Дракони полювали на лісову дичину, полюбляли полювання і в морі, але не відлітаючи далеко від узбережжя. Часто вони облітали узбережжя ночами, слухаючи спів сирен, іноді навіть дозволяючи сиренам їздити верхи на собі.

  Усе змінили люди... Вони займали все більше територій, все частіше полювали в місцях, де мешкали дракони. Люди почали будувати свої поселення прямо на берегах. Це дозволяло їм зручно рибалити, але і дракони теж любили рибалити. Деякі люди були жадібними, знаючи, що дракони пристрасно кохають золото, і намагалися знаходити скарби драконів, розграбовуючи їхні скарби та кладки яєць. З того часу розпочалася війна... Війна людей проти всього, що відрізнялося від них самих. Люди ставили пастки, приманкою для яких був великий рогатий скот, великими коп'ями били у серця заплутаних в залізні сіті драконів.

  Дракони уникали контакту з людьми, але іноді, для захисту, їм доводилося знищувати людей. Дракони поважали закони природи: вони вбивали для харчування, але не для задоволення. У той же час люди не керувались нічим. Ні релігія, ні закони всесвіту не зупиняли людей. І всі живі істоти, створені не за подобою людей чи їх богів, були змушені приховуватись і відступати зі своїх домів, збираючись у групи чи стаї. Але люди дістались і до них. Дізнавшись, що перші жителі півострова володіють магічними здібностями, стали ловити кожного, кого змогли. Таким чином, всі створіння природи були змушені оборонятись: сирени співали, зводячи з розуму моряків та рибалок, і ті, зачаровані, падали у воду і вже ніколи не з'являлися на поверхні. Кікімори топили людей у болотах. Тролі, яких люди називали шкідливими гномами, зводили з розуму самотніх мандрівників, обіцяючи їм золото, та заводили їх далеко у печери, з яких вони не поверталися. Туссери боролися за свої поселення, але людей ставало дедалі більше, і туссери стали відступати, приховуючись у горах, та лісах. Але люди вигадали страшні легенди в яких начебто туссери  приманювали молодих дівчат чарівною музикою викрадали их, а потім і зовсім підміняли своїх дітей на дітей людей начебто обгрунтовуючи це тим, що туссери стали народжувати кволих дітей. І лише лісові феї не боролися, але ховалися в лісах все рідше, перетворюючись на людей. Зло приносили і несли у собі самі люди.

  Але на всі серед людей були такими, хто бажав воювати і завойовувати. Кілька поселень рибаків оселилися на малих островах. Чоловіки ловили і висушували рибу, жінки збирали красиві мушлі і з них робили намиста, щоб потім їх продавати. Ці кілька поселень змогли знайти мир з іншими створіннями. Люди не заходили на території існування цих істот, а ті, в свою чергу, не турбували і не чіпали людей. Траплялося, що люди і перші жителі цих земель перетинались, і обидва види намагалися швидко ретируватися. Бувало, що хвороби вражали людей, і тоді феї приносили заспокійливі та лікувальні засоби і лишали біля кожної хати, де був хворий, мішечок, прив'язаний до вікна. Після того, як недуг відступав, люди несли дарунок - ягідне вино, яке так любили феї. Вони залишали його на великій землі в лісі біля старої ялини, і феї з вдячністю забирали дар. Траплялося, що рибалкам цих кількох поселень попадати  в шторм, і сирени їх рятували, витягуючи з води на берег. Тоді жінки, залишали на березі дерев'яні гребені, а сирени їх забирали, бо дуже любили гребені, щоб розчісувати свої довгі чорні волосся.

   Любові між ними не було, але існував мир. Спокій був у цих поселеннях рибалок допоки на них не напали чужинці на великих кораблях. Людей було не багато  у чих поселенях. Молоді люди шукали кращого життя і виїжджали жити на материк у віддалені землі; всі, хто залишився, були в основному старі люди і декілька сімей з дітьми, які вирішили залишитися. Чужинці забрали всі речі людей, спалили їх хати, забрали жінок, а літніх та тих, хто протистояв, вбили.