Об'єднання. Третя історія:Брендт та Егіль.

                                                                        Алрекл  

   В ті часи вікінгів, коли море було їхнім домом, а бої і чвари— невід’ємною частиною життя, земля горіла в полум’ї. Племена вікінгів боролися за кожен клаптик землі, за кожне право володіти обіцяними землями. Кровопролитні битви залишали за собою лише руйнування і біль. Одні вожді, прагнучи зміцнити своє вплив, вели торгівлю та приймали в свої ряди нову віру — християнство, намагаючись знайти в цьому могутню зброю проти своїх ворогів.

   Водночас інші вожді, гаряче відкидаючи нову віру, надавали перевагу стародавнім звичаям і традиціям, зміцнюючи свою владу за допомогою грабунків і захоплень. Вони не шкодували ні своїх одноплемінників, ні іноземців, захоплюючи людей цілими племенами, аби поповнити свої ряди і зміцнити свою владу.

  Таким чином, на карті виникали маленькі царства, які під тиском ворогів або внутрішніх конфліктів могли швидко руйнуватися і зникати. Хаос і смуток навколо робили життя вікінгів небезпечним і невизначеним, але саме в таких умовах народжувалися і зміцнювалися легенди про сміливість, мужність і справедливість, які славили їхній дух через віки.  

  В епоху вікінгів був один із найжорстокіших і безжальних ярлів — рудобородий і кремезний Алрекл. Він зібрав навколо себе загін сильних і непокірних піратів, створивши своє невеличке, але могутнє ярлство. Алрекл не знав ні страху, ні втоми, і навколо нього вились легенди про його походження від дракона — лютого воїна, здатного розоряти і палити села тих, хто не бажав прийняти його владу. Він був відомий своїми жорстокими грабунками кораблів торговців, де безжально розправлявся із захопленими моряками та топив кораблі, спалюючи їх дощенту. Алрекл був людиною не лише фізичної сили, але й безмежної люті, особливо коли йшлося про його спадщину.

  Одружившись із дочкою датського вельможі, він був сповнений надій на те, що стане батьком спадкоємця, але його надії зруйнувалися, коли вона не народила йому сина. У своїй люті та розчаруванні, напившись вина, він убив свою дружину, назвавши її пустою та непридатною. Однак з рабинею він зачав сина на ім’я Брендт, якого визнав своїм законним спадкоємцем і наслідником своєї династії.

  Таким був Алрекл — символ жорстокості та безмежної влади в епоху вікінгів, ім’я якого лякало дітей і дорослих на рівних.

  Після кожного вдалого нападу чи розорення племені, Алрекл влаштовував пишні пирства, де вино лилося рікою, а воїни, сп’янілі від хмелю та жадоби, билися до смерті між собою. Але більш за всіх страждали раби не знаючи пощади — їх безжально вбивали, катуючи тяжкою працею та злиднями.

  Сльози та крики страждань просочили землю, колись відому як край драконів, і вона потонула в мороці горя та відчаю. Ніхто не мав сили скинути тирана Алрекла, адже його влада була абсолютною, а безжальність і жорстокість стали легендою, що жахала кожного, хто чув його ім'я. Лише небагатьом удавалося втекти від Алрекла, який вдирався на їхні землі, наче буря, і знайти порятунок у лісах чи горах. Там біженці шукали прихистку серед інших істот, найчастіше — Білих Ельфів. Могутність тирана зростала, а його серце не знало ні співчуття, ні любові. Проте язичницькі боги не дарували йому більше спадкоємців — ні від дружин, які гинули, ні від наложниць чи рабинь. Відтак, єдиною слабкістю та водночас турботою тирана залишався його син Брендт.

                                                                                  Брендт

  Брендт зростав оточений воїнами, сприймаючи жорсткість свого батька і його підданих як невід'ємну частину свого дитинства. З найперших років йому доводилося вчитися воювати, володіти мечем і луком. Він мало замислювався про поняття добра і зла, усе приймаючи як даність. Коли щось у нього не виходило, це викликало гнів батька, а гнів батька відображався на ньому шрамами і позбавленнями. Часто його відправляли в темні ями на кілька днів без їжі та води.

  Брендт не знав материнського тепла — вона померла невдовзі після його народження. Від батька він також не бачив ні ласки, ні турботи. У добрі часи, коли Брендту все вдавалося, його заохочували дарунками: то новим мечем, то дозволом сидіти поруч із батьком на бенкетах. У такі миті батько хвалив його, куйовдячи руду чуприну. Брендт ріс синьооким хлопчиком із міцним тілом, усіяним ластовинням. Його спина була в рубцях від батькового батога — вони лишилися на все життя як нагадування про жорстокі покарання.

Хлопчик любив тварин більше за людей, і на полюванні часто навмисне схиблював, за що отримував від батька прочухана у вигляді ляпасів та лайки. Йому було куди ближчим спілкування з природою, ніж жорстокість і войовничість оточення. Він слухав розповіді рабів про ельфів та драконів, про фей і сирен. У тих переказах вони були добрими до людей і ділилися знаннями, аж поки люди не почали чинити підступно. Брендта особливо захоплювали оповіді про драконів. Він знав, що його батько марить скарбами Малвактена, охоронця Матері-Гори. Але поки що всі спроби Алрекла були марними: кожен, кого він туди посилав, не повертався живим.

  Історії про мудрих і благородних драконів, які охороняли неосяжні скарби, наповнювали серце Брендта трепетом і мріями. В його уяві дракони уявлялися могутніми істотами, здатними на великі справи, але водночас справедливими і добрими. Вони не просто охороняли золото і коштовності, але й зберігали давні знання і таємниці світу. Брендт часто уявляв себе не як завойовник, подібно до його батька, а як той, хто міг би завоювати довіру драконів і здобути їхню дружбу.