Новий Малвактен

   Уранці дракон полетів, а Грай залишилася в своєму ліжку. Вона просто лежала з думками про Альврика, як раптом почула рик дракона такої сили, яку ніколи раніше не чула. Їх гора затряслася, і вся долина заворушилася. Земля тремтіла. "Щось сталося, щось дуже страшне," думала Грай. Її серце шалено калатало. Вона не знаходила собі місця в очікуванні Фріктлоса. Він з’явився незабаром. Він був розлючений, лють вирвалася назовні, його груди палали, готові видати порцію вогню, але він стримувався, боявся завдати шкоди Грай. Його шипи на голові, завжди опущені, піднімалися, очі налилися вогнем. Він бігав по печері, а Грай, налякана, притулилася до стіни печери. Коли він заспокоївся і зупинився, Грай наважилася підійти до нього. Вона гладила його, обіймала, як могла.

— Що сталося, Фріктлос? Мені страшно.

— Малвактен помер, вони вбили його, Грай. Хранителя більше немає. Тепер я      Малвактен, я єдиний, хто залишився то мені тепер бути хранителем Матері- Гори та її скарбів та дарів.

    Серце Грай стиснулося.

— Люди, люди його вбили? — тихо запитала Грай.

— Так, він вийшов на полювання, його вбили біля підніжжя його ж гори. Приманили своєю худобою. Я чув його крик про допомогу, але коли підлетів, він був уже мертвий, — дракон намагався взяти себе в руки, але тремтів від гніву дуже сильно.

— Що з нами буде, Фріктлос? — запитала Грай, притулившись до дракона всім тілом.

— Я не знаю, Грай, — відповів дракон і опустив голову до ніг дівчини.

    Вона погладила його і поцілувала трохи нижче правого ока. 

   Серце її було розбите, тривога взяла верх. Страх сковував її ніжне і крихке тіло. Ні вона, ні дракон вночі не спали. Дракон лежав і дивився в одну точку, а Грай сиділа біля нього і постійно гладила. А потім кілька днів минули як у тумані. Ніхто не їв, ніхто не виходив з печери, Грай плакала, а дракон лежав і дивився кудись углиб печери. Кожен із них розумів, що так, як було раніше, вже не буде.

    Одного вечора дракон піднявся і заговорив:

— Я повинен бути там, Грай, потрібно охороняти Матір- Гору, не можна, щоб люди захопили все, що в ній знаходиться. Це знищить все живе тут.

     Грай підійшла і обняла дракона.

— Я розумію, Фріктлос, звісно, тобі потрібно туди, роби, як маєш, а я не пропаду. — Грай помовчала, а потім продовжила: — Я піду до ельфів.

— Так буде краще, Грай. Альф подбає про тебе, — сказав дракон і попрямував до виходу з печери. Помітивши, що йде сам, він озирнувся: — Іди, Грай, іди до мене мерщій, я віднесу тебе до ельфів.

    Злетівши в небо, Грай розуміла, що, можливо, це їхній останній спільний політ. Вже стемніло, коли дракон приніс дівчину до ельфів. Він приземлився поруч із домівкою Альфа. Ельфи збіглися, допомагаючи Грай спуститися. Вони оточили дракона і почали по черзі запитувати, що буде далі, адже вони чули останній крик Малвактена.

— Тепер це моя турбота, — відповів дракон. — А ваша турбота — це Грай, я доручаю вам найдорожче, що в мене є, подбайте про неї.

    Дракон схилив свою велику голову до ніг Альфа.

— Тепер це твоя турбота, туссер. Бережи її.

    Альф кивнув на знак згоди. Дракон злетів у нічне небо, освітлене яскравим сяйвом місяця та зірок, і незабаром навіть його тінь зникла з поля зору присутніх.

    Аніка, мати Альфа, забрала Грай у дім, де нагодувала її і дала чисті речі, а Альф поступився їй своїм ліжком. Втомлена від печалі та тривоги, Грай заснула. Вранці ж вона взяла лук зі стрілами та пішла до струмка. Альф ув’язався за нею, але Грай наполягла на тому, що йде сама, а на заклики Альфа про те, що він повинен її охороняти і що, якщо щось станеться, то Фріктлос його з’їсть, вона відповіла рішучою відмовою.

       Альврик чекав на неї біля струмка, все такий же красивий у святковому одязі. Грай стало трохи ніяково, оскільки вона надягла чоловічий одяг, у якому їй було найзручніше. Аніка заплела їй косу і вплела зелені стрічки. Сагайдак зі стрілами та лук виднілися за її спиною. Альврик підбіг і схопив Грай в обійми, кружляв її, притискаючи до себе, потім поставив на землю і поцілував, від чого у неї закрутилася голова.

— Я так чекав на тебе. І вчора теж був тут, цілий день тебе чекав, але я знав, що ти прийдеш, — сказав схвильовано Альврик.

— Я не могла прийти, Альврику, повір мені, я просто не могла... Сталося дещо жахливе, і я просто не могла, — відповіла Грай, сідаючи на вологу траву біля самої води.   

- З тобою все гаразд? - схвильовано спитав Альврик. Він присів поруч із Грай, обійняв її однією рукою за плечі й поклав її голову собі на плече.

-Так, я в порядку, біда сталося з моїм старим другом, - вона трохи помовчала й продовжила, - Його більше немає.

- Мені дуже шкода, Грай, - сказав Альврик, погладивши її по голові. - Але в мене є хороші новини. Я хотів би забрати тебе до себе.

- Це неможливо, Альврику, я простолюдинка, а ти син ярла. Тобі не дозволять, - відповіла Грай, дивлячись на дзюркотливий струмок.

- Дозволять! - радісно вигукнув Альврик. - Я став чоловіком кілька днів тому, я можу сам вибирати собі дружину й чинити так, як вважаю за потрібне.

- Невже, а до того ти ким був? - здивовано спитала Грай, озирнувшись і дивлячись у світлі від радості очі Альврика.