Грай

   Дракон летів низько над водою, іноді злегка її торкаючись так, щоб бризки піднімалися і летіли на Габріелу. Вона сміялася і притискалася всім тілом до дракона, ухиляючись трохи то в один, то в інший бік, щоб не натискати на гострі шипи дракона. Потім дракон злетів у небо, облітаючи гори та скелі, і вони полетіли до землі. Габріела із захопленим поглядом дивилася зверху вниз. Її серце шалено калатало. І ось знову з'явилася вода та невеликий острів рибалок. Острів здебільшого стояв на каменях, і невелика рослинність все ж таки була присутня; люди навіть на такій убогій землі змогли вирощувати овочі та ягоди. Дракон і сирена трохи покружляли, і те, що вони побачили, було важким видовищем навіть для них.

  Кілька десятків хатин людей вигоріли майже до попелу. Розпотрошена нечисленна худоба, а точніше її залишки, лежали вздовж невеликої центральної вулиці. У самому центрі цієї вулиці, біля зламаного воза, дракон побачив кілька тіл жінок і чоловіків. Навколо була розруха, все було зруйновано, глиняні черепки валялися повсюди. Розсипане зерно, а точніше його залишки, лежали біля спалених господарських будівель. Посередині був невеликий колодязь, через який перекинувся старий чоловік головою вниз.

  Дракон м’яко сів на лапи, і сирена зісковзнула з нього на землю. Вона обв’язала свою шкурку на поясі й пішла, обережно ступаючи, до людей, що лежали на землі. Вона присіла біля кількох тіл. Тим, хто лежав лицем догори й був з відкритими очима, вона просто закрила очі. Вони нарахували чотирьох літніх жінок, трьох літніх чоловіків і п’ятьох молодих чоловіків. А ще вони побачили двох молодих жінок, у яких в руках були мечі. Вони загинули, не бажаючи бути рабами. Усіх безжально вбили. Сирена підійшла до дракона й, простягнувши руку, торкнулася до нього, сказавши:

– Фріктлос, ми не можемо поховати їх усіх у землі. Нам потрібно копати могили для кожного. Я бачила, що вони ховають своїх на вогнищах і співають їм пісні. Я можу заспівати свою пісню, оплакати їх своєю ж піснею, якою ми оплакуємо смерть наших сестер. Думаю, їхні боги почують мене і заберуть їх до себе.

  Дракон фіркнув, хотів щось сказати, але опустив голову, порівнявши її з сиреною, і спитав, дивлячись своїми жовтими очима в очі сирени:

– Ніхто з них не вчинив би так великодушно, як ти, моя подруго.

  Сирена лише знизала плечима і обійняла дракона, притиснувшись до його лівої лапи.

– Нехай так, Фріктлос, але це не привід нам бути такими ж. Ці люди були дуже добрими.

   Вона відійшла, повернулася спиною до дракона і спитала:

– То ти допоможеш мені? 

  І ось Габріела почула, як дракон рушив. Він пройшов повз і почав збирати залишки недогорілих брусів від будинків, доламав візок і склав усе в одну купу. Сирена почала ходити та збирати все, що могло горіти. Так за годину вони змайстрували великий настил із сухої трави та дощок. Склали всіх, крім однієї жінки, яка була за кутом віддаленої хатини. Сирена пішла за нею, і коли вона повернула, то побачила, що над тілом тихо плакала забруднена попілу дівчинка років п’яти. Серце сирени защеміло. Дівчинка не бачила сирену, бо лежала розпластаною над тілом матері й плакала, просячи маму прокинутися. Раптом дівчинка перестала плакати й підняла голову. Побачивши сирену, вона схопилася на ноги й побігла босоніж до пляжу. Сирена пішла за нею. Дівчинка добігла до води й зупинилася. Вона важко дихала, і її очі перелякано дивилися на нагу сирену, волосся якої розвівав вітер, і лише її шкурка трохи прикривала тіло нижче пояса. Дівчинка зайшла у воду по пояс, а сирена на піску присіла, витягнув руки.

- Не бійся, дитино, я не завдам тобі шкоди, - сказала сирена.

- Ти може й ні, але я знаю хто ти і мене це тех лякає - Відповіла дівчинка, не зводячи очей з сирени.

  Габріела посміхнулась і уважно подивилася на дівчинку з білим волоссям, і блакитними очима, веснянками, маленьким носиком та маленьким ротиком. Раніше її волосся було заплетене в косу і зв'язано мотузкою, але зараз пасма волосся звисали нижче плечей.   

- О, не бійся, дитино. Сирени — найдобріші істоти на землі, якщо їх не сердити, звісно, - посміхнулася сирена. - Ти ж не будеш мене сердити? - Вона підняла брови питально.

  Дівчинка похитала головою тим самим вказавши, що ні, вона не буде нікого сердити. Вона все ще була налякана, але напруга зменшилась, і вона вийшла з води, підійшла до сирени, обняла її за талію та уткнулась обличчям у живіт

- Ти не підеш? Мені дуже страшно бути самій, я ніколи не була сама, - тихо запитала дівчинка.

 Сирена обняла її і поцілувала в лоб. Вона трохи постояла, нахилившись над дитиною, і потім відповіла:

- Я не можу забрати тебе з собою, я живу там, куди люди не можуть потрапити. Але я зможу завітати до тебе, поки інші люди з сусідніх поселень не припливуть і не заберуть тебе.

Дівчинка стиснулась і розплакалась, крізь сльози відповівши:

- Не треба інших людей, я боюся їх. Я не хочу.

- Добре, як скажеш. Але ми обов'язково щось придумаємо, - відповіла сирена, погладивши дівчинку по голові. - Ти, мабуть, голодна? - спитала вона, і дівчинка лише закивала, не розпускаючи обіймів. - Нам треба повернутися, - сказала сирена. - Там знайдемо, чим тебе нагодувати.