Місто спало неспокійним сном, час від часу зриваючись на випадкові гудки машин чи завивання сирен. Для Ніки ж ніч стала продовженням її безкінечного дня, сповненого болю та гірких спогадів. Після безсонної ночі, проведеної у сльозах та спогадах про Оленку, вона відчула непереборне бажання вийти з задушливих стін квартири. Їй здавалося, що лише холодне нічне повітря зможе хоч трохи остудити палаючу в грудях порожнечу.
Вона йшла безцільно, її кроки губилися у тиші нічних вулиць. Ліхтарі кидали довгі, химерні тіні, а вітрини магазинів дивилися порожніми, байдужими очима. Ніка не помічала куди йде, її погляд був спрямований у нікуди. Вона просто хотіла втекти від тиші власної квартири, яка тепер кричала про втрату кожною своєю річчю, кожним куточком.
Андрій теж не спав. Після кількох годин напруженої роботи, коли останні рядки коду були введені і незаконний переказ коштів здійснено, він відчув не полегшення, а лише ще більшу порожнечу. Успішно виконане завдання не принесло задоволення, лише гіркий осад на душі. Він вийшов на вулицю, сподіваючись, що нічне місто допоможе йому розвіяти важкі думки.
Він йшов набережною, вдихаючи вогке повітря річки. На іншому березі мерехтіли вогні нічного міста, відбиваючись тремтливими смугами у темній воді. Ці вогні здавалися йому далекими та недосяжними, як і його власна мрія про спокій та сім'ю. Самотність липкою тінню слідувала за ним, посилюючись у цій тиші.
Саме тоді їхні шляхи випадково перетнулися. Ніка, заглиблена у свої думки, не помітила чоловічу постать, що стояла біля перил, вдивляючись у темну воду. Вона йшла швидко, майже бігла, і випадково зачепила його плечем.
— Ой, вибачте! — вимовила Ніка, здригнувшись від несподіванки. Її голос прозвучав хрипко та тихо, видаючи її внутрішній стан. Вона підняла голову і вперше побачила його обличчя, освітлене слабким світлом ліхтаря. Його очі здавалися втомленими, але в них була якась глибока печаль, що відгукнулася в її власному серці.
Андрій відірвав погляд від темної річки, куди він дивився, поглинений власними думками. Він обернувся до жінки, яка випадково зачепила його. У тьмяному світлі він розгледів її заплакані очі, почервонілі від сліз, та розпатлане темне волосся. Вона здавалася такою ж загубленою та самотньою у цьому нічному місті, як і він сам.
— Нічого страшного, — тихо відповів Андрій, його голос був спокійним і трохи хриплим. — Це моя вина, задумався. А Ви… що робите тут так пізно? Щось трапилось? — в його голосі промайнула щира стурбованість.
Ніка глибоко зітхнула, намагаючись стримати нову хвилю сліз.
— Не можу заснути, — хрипко вимовила вона, відводячи погляд на темну воду. — Втратила… втратила близьку людину. Вирішила трохи пройтися. А Ви?
Андрій кивнув, розуміючи її біль без зайвих слів. Він сам нещодавно втратив найдорожчих людей.
— Після… складної роботи вирішив розвіятися, — коротко відповів Андрій, знову дивлячись на мерехтливі вогні міста. — Іноді ніч здається єдиним місцем, де можна трохи побути наодинці зі своїми думками.
Саме в цей момент у його кишені завібрував телефон. Він дістав його і швидко глянув на екран. Коротка SMS від невідомого номера змусила його нахмуритися. "Проблема з транзакцією. Не вся сума пройшла."
Андрій відчув, як тривога миттєво охопила його. Кремінь не терпітиме затримок, а наслідки можуть бути непередбачуваними.
— Мені шкода, але мені потрібно йти, — швидко сказав Андрій, знову дивлячись на Ніку. Вона здавалася такою крихкою та беззахисною у цьому нічному місті, і йому на мить стало шкода, що їхня розмова так несподівано обірвалася. — Був радий випадковій зустрічі. Сподіваюся, ваша нічна прогулянка принесе вам хоч трохи спокою.
Він кивнув їй на прощання і швидко пішов геть, зникаючи у темряві вулиць. Ніка дивилася йому вслід, відчуваючи дивне відчуття розгубленості та легкого смутку. Хто цей загадковий чоловік, з таким же болем у очах, як і в неї? І чому його раптовий відхід залишив у її душі такий дивний, ледь вловимий слід надії?
Повернувшись додому, Ніка машинально роздяглася і лягла в ліжко. Але сон не приходив. Вона знову і знову згадувала їхню коротку зустріч на набережній, його втомлений погляд, його тихий, співчутливий голос. Дивне відчуття невідворотності заповнювало її. Чомусь вона була впевнена: їхні шляхи неодмінно перетнуться знову.
Тим часом Андрій швидко йшов нічними вулицями, подумки проклинаючи себе за затримку. Він зайшов до своєї квартири, увімкнув комп'ютер і знову поринув у світ коду. Його пальці швидко клацали по клавіатурі, обходячи нові перешкоди, залатуючи цифрові діри. Через кілька напружених хвилин на екрані з'явилося повідомлення про успішне завершення транзакції. П'ять мільйонів доларів нарешті опинилися на рахунку Креміня. Андрій відкинувся на спинку крісла, відчуваючи лише порожнечу. Але образ заплаканої жінки з набережної чомусь не виходив у нього з голови.
#10762 в Любовні романи
#4153 в Сучасний любовний роман
#2569 в Детектив/Трилер
#1166 в Трилер
Відредаговано: 05.05.2025