Аромат гіркого мигдалю

Повітря в маленькій квартирі двадцяти п'ятирічної Ніки завжди пахло солодким. Її русяве волосся м'якими хвилями спадало до плечей, обрамляючи ніжне обличчя з великими карими очима, в яких зазвичай сяяла добра усмішка. Вона була енергійною та творчою, особливо коли справа стосувалася її пристрасті – кондитерської справи. Ваніль, кориця, цедра лимона — невидимі нитки цих ароматів впліталися в кожен куточок її оселі, осідали на фіранках, затримувалися у волоссі. Сьогодні ж до звичного букету додався ледь вловимий, гіркуватий запах мигдалю — Ніка експериментувала з новим рецептом макаронсів, подумки усміхаючись. Цього разу вона точно здивує свою  сестру, Оленку.

Її молодша сестра, Олена, була сонячною дитиною з кучерявим світлим волоссям і великими допитливими сірими очима. У свої неповні дванадцять вона мала невичерпну енергію, обожнювала малювати яскравими фарбами та мріяла стати відомою художницею. Її кімната завжди була завалена альбомами, пензлями та розмальовками, а на стінах висіли її перші, ще несміливі, але сповнені життя картини.

Ніка дивилася на фотографію Оленки, прикріплену магнітом до холодильника. На ній сестри сміялися, обіймаючись під час їхньої останньої поїздки до парку розваг. Ці вихідні вони теж планували провести разом. Оленка давно просила Ніку піти на новий мультфільм, а потім вони хотіли зайти до улюбленого кафе, де подавали найсмачніше полуничне морозиво. Ніка вже уявляла їхні розмови, сміх,  секрети, якими вони завжди ділилися.

Поряд на кухонному столі лежав розгорнутий альбом із замальовками майбутньої пекарні Ніки — «Солодкий спокій». Вона мріяла, як одного дня Оленка буде допомагати їй прикрашати торти, вигадувати назви для нових тістечок і зустрічати перших відвідувачів своєю щирою усмішкою.

Раптовий різкий звук мобільного телефону розрізав солодку тишу. Ніка здригнулася, витираючи руки об фартух. На екрані світилося незнайомий номер.

— Алло? — обережно відповіла вона.

На тому кінці дроту запанувала важка мовчанка, а потім пролунав схвильований жіночий голос:

— Добрий день, Вам телефонують із лікарні. Ким Ви доводетесь Мірошник  Олені? 

— Добрий день, я її сестра, що сталося? Де Оленка?

—Вашу сестру збила машина, зараз вона в лікарні, її стан дуже важкий. Ви зможете приїхати? Ало......?! Ви мене чеєте....?!

Світ навколо Ніки вмить померк. Телефон вислизнув з її рук і з глухим стуком упав на підлогу. Аромат гіркого мигдалю враз став нестерпним, задушливим. У грудях запекло, ніби туди встромили гострий ніж. Олена… її сонячна Оленка, з її планами на вихідні, з її мріями про майбутнє… Ні, цього не може бути.

Зі сльозами, що душили, Ніка схопила ключі та вибігла з квартири. Сходи здавалися нескінченними, повітря на вулиці — густим і ворожим. Вона бігла, не відчуваючи ніг, крізь байдужий натовп, крізь гудки машин, крізь власну втому. Кожний крок віддаляв її від солодкого світу мрій і спільних планів та наближав до жахливої реальності.

Біля лікарні вже стояла машина швидкої допомоги з увімкненими проблисковими маячками. Ніка кинулася до приймального відділення, задихаючись і хапаючись за повітря. Холодні білі стіни тиснули, а байдужі погляди лікарів і медсестер здавалися вироком.

— Де моя сестра? Олена… — ледь прошепотіла Ніка, її голос зривався.

Молода медсестра співчутливо подивилася на неї.

— Нам дуже шкода… Ваша сестра… вона померла під час операції.

Ці слова впали на Ніку, як важка кам’яна плита. Світ остаточно втратив свої кольори, запахи, звуки. Залишилася лише порожнеча, чорна безодня болю, яка поглинала її зсередини. Мрія про «Солодкий спокій», її плани на вихідні з Оленкою — все розбилося на мільйони дрібних скалок, гострих і безжальних, як уламки її власного серця. Гіркий аромат мигдалю тепер назавжди асоціюватиметься з цією страшною миттю, з втратою, яка розколола її життя навпіл.