Розділ 1

Ранок...

Обожнюю спостерігати за сходом сонця з балкону, насолоджуватись тихою безлюдністю на вулиці.

Це мій час.

Я бачу як переливається роса на газоні. Відчуваю ранкову свіжість і запах свіжоскошеної трави.

Небо забарвлене в неймовірні кольори.

Починають гаснути нічні ліхтарі. Двірник шкрябає мітлою по асфальту. Чути звуки сирени швидкої. Хтось стукнув дверима під’їзду.

Я наче прокидаюсь від думок і згадую, що попереду ще один день.

Пора збиратися на роботу.

Душ, денний макіяж, зачіска, офісний костюм. Майже щодня одне й те саме. Оглядаю себе в дзеркалі перед виходом. Виглядаю доволі прийнятно: довге темно-русяве волосся, зелені очі, акуратний прямий ніс, тонкі губки. Погано лише те, що доводиться постійно маскувати темні кола під очима — результат хронічної втоми.

Вже чотири роки я працюю на посаді особистого помічника директора компанії Білдінг-Яр — Ярослава Вишенського. Навіженого і вимогливого трудоголіка, який любить роботу, контроль над усім і всіма, гонки на яхтах та красивих жінок.

Але бізнес для нього понад усе.

Яр не хворіє, тому навіть свої застуди я намагалась стійко переносити на ногах.

Про нормальну відпустку лише мріяла. Навіть тоді телефонні дзвінки з роботи не вщухали і мені частенько доводилося їхати до офісу.

Мабуть, я просто дурепа, яка зовсім себе не цінує і більше переймається невдоволенням боса, ніж дбає про власний комфорт.

Якщо бути чесною, то Вишенського я трохи боюсь. Не розумію чому. Він суворий та вимогливий, але справедливий. Він ніколи не дозволяв собі підвищувати голос чи принижувати підлеглих. 

Мій бос може працювати в будь-який час доби, тому інколи міг викликати мене в офіс або послати за якимись паперами до нього додому навіть серед ночі.

Рятують вихідні, під час яких я можу насолодитися тишею та самотністю.

Відчуваю втому, проте ніколи нікому про це не говорила. Я люблю нити подумки, бо все одно всім байдуже.

З плюсів - я добре заробляю і багато чого можу собі дозволити у своїх двадцять шість років. У мене є власне авто. Я орендую непогану квартиру-студію недалеко від роботи. Ношу красивий, брендовий одяг, я побувала в багатьох країнах. Поїздки пов’язані з відрядженнями, але все ж вони були.

Цим всім і намагаюся себе підбадьорювати.

Добре, що я давно не залежу фінансово від своїх прийомних батьків, бо і так дуже часто від них чую, наскільки маю бути їм вдячна.

Мене удочерили коли мені було вісім. Хороша, інтелігентна сім’я — на перший погляд і я, мабуть, дійсно повинна відчувати вдячність.

Але не відчуваю. Бо вдома, за закритими дверима я бачила цих людей справжніми.