1.

     Я їду до своєї маленької хатинки. Вона чекає на мене, захована від построніх очей у густому сплетінні дикого хмелю. Спочатку звертаю з центральної дороги, їду  сільськими дорогами з вибоїнами, що давно не знають ремонтів, а потім знову звертаю. Звератаю на вузеньку грунтову доріжку, що змійкою звивається посеред широких ланів. Ще здалеку видніється горбочок, засаджений деревами. Саме там ховаються наші хатинки. Моя, де я проводжу свої найкращі вихідні і декількох моїх сусідів, що проживають там постійно, бо не хочуть або не мають змоги переїхати ближче «до цивілізації», як вони самі  про це висловлються. А я ж тікаю сюди від цієї цивілізації аби насолодитись теплим затишком посеред  незайманої краси.

    Лишаю авто на узбіччі біля старенького паркану. Повільно прочиняю стару скрипучу хвіртку – опиняюсь на маленькому затишному подвір`ї. Старенька дерев`яна лавка заховалась  під широкими кронами клена. Його  жовтобагряне листя оздобило невеличку дерев`яну лавку та все, що було поблизу: маленький кущ білоої хризантеми, невеличку гарбузку, яку я принесла сюда минулого разу і ще зовсім зелену травичку. Від цього моє подвір`я набувало ошатного та навіть казкового вигляду. А далі, з глибини двору усміхалась мені своїми очима-віканцями моя маленька хатинка. Вона радісно визирала з-під бордового хмелю, що оповив весь дах і вже почав спускатись на побілені стіни. Я підходжу ближче, дістаю ключ і відчиняю старі дерев`яні двері. Я натисла на клямку і двері зі скрипом відчинились. Відразу ж  відчувся приємний запах сушених трав, що були зібрані влітку. Відчиняю ще одні двері і опиняюсь в затишній кімнаті. Кинувся у вічі зів`ялий букет хризантем, що одиноко стояв на столі. Це я виправлю. Я повернула погляд до обкладеної кафелем плити. Поки що вона сумна та холодна, але я зараз же я почну все змінювати. Потрібно лише перевдягтись.

     Колишню комору в хатинці я перевлаштувала на ванну кімнату – єдинне, що змінила я, отримавши цей спадок. Ну не можу я бути зовсім без цивілізації. Хоча й тут було все дуже по-простому. Не минуло й дясяти хвилин, як я принесла до хатини дрова і почала топити плиту.  В мене це виходило вправно – бо вже набувся досвід. Веселі золотаві вогники стали виблискувати поміж дров, почувся приємний тріскіт. Тіні від вогню весело замерехтіли по кімнаті.

-  Мяу! – А ось і перший гість.

    Через прочинені двері до кімнати увійшов сусідський кіт Димок. Ця товстеньке сіре чудо хитро дивилось на мене своїми зеленими очима, вимагаючи гостинець.

- Добре, - кажу, - йду пошукаю в сумці. Я відчинила свою дорожню сумку і серед безліччі привезених продуктів знайшла котячі смаколи, що привезла саме для нього.  Кіт із нетерпінням крутився у мене під ногами. Я висипала сухий корм у приховану під столом тарілочку, Димок відразу припав до неї із задоволенням хрумаючи тверді кульки. Я ж почала викладати продукти: що у холодильник, що у шафку. Потім пішла у сіни і взяла пучечок трав, щоб заварити чаю. Поки чай настоювався, я побігла по нові квіти. В мене у квітнику було декілька кущів хризантем – єдині квіті, що вцілілі після недавніх заморозків. Я зірвала кілька гілок і утворився яскравий букет, що скоро прикрашатиме маю вітальню.

    Через кілька хвилин я пила трав`яний чай з печивом, що привезла з міста. Димко вже вмостився спати на м`якому кріслі.  На столі у вазі стоять хризентими і наповнюючи кімнату своїм терпкуватим запахом. У плиті приємно потріскують сухі гілки. Крізь маленьке віконце я дививлюсь на осіннє подвір`я. Легенький вітерець здуває жовті листочки з дерев, і вони, перш ніж опустись на землю, довго витанцьовують у повітрі. Я не можу відірвати погляду від цього танцю, все милуюсь, нікуди не кваплячись. Раптом заскрипіла хвіртка і на моєму подвір`ї з`явилась дівчинка у рожевій курточці – моя тутешня подружка Даринка.  В руках вона несла якийсь пакунок. Не пройшло й двох хвилин, як радісне щебетання дівчинки залунало у моїй хатинці.

- Привіт, Катю, я до тебе! Я ще раніше побачила твою машину, але допомагала мамі пекти пиріжки, а потім чекала доки вони спечуться, ось принесла, зараз спробуєш! А як у тебе гарно пахне! – Даринка поклала на стіл пакунок свіжоспечених пиріжків. Моя подружка була семирічною дівчинкою із білявим волоссячком та симпатичми ямочками на рум`яних щічках. Я полюбила цю милу дівчинку відразу ж, коли познайомилась із нею, коли вперше приїхала сюди. Маленька допитлива дівчинка чотирьох років тоді прибігла сюди і щиро запитала у мене чи я не лиха чаклунка. Я чесно і дуже серйозно відповіла, що зовсім не лиха і не чаклунка, а ще мрію потоваришувати з такою гарненькою дівчинкою. Відтоді ми спати подружками. Спочатку  мама дівчинки наполягала, щоб Даринка зверталась до мене на «ви», але я цього дуже не хотіла.  Тому якось підібрала слушний момент і  переконала її не змушувати до цього доньку. Цьогоріч Даринка пішла у перший клас, до школи їй було далеченько, навіть якщо йти коротким шляхом, то буде кілометри зо два. На щастя, її тато працював вчителем трудового навчання і вони добирались до школи разом. А мама вдома доглядала меншого братика.

- Привіт, Дариночко! Ой, а ти знову підросла! – Я знала, що цим потішу дівчинку. Потім щиро усміхнулась їй і обійняла.

- Так, це тому що я їм щодня моркву! – Гордо заявила дівчинка. – Ну що ти будеш пробувати пиріжки, я сама накладала начинку!

- Мені дуже нетерпиться спробувати цих смачнющих пиріжкиів, але спершу я хочу запропонувати чаю своїй гості.

- Мені? – Здивовано спитала дівчинка, яка насправді тільки і чекала цього.

- У тебе чай найсмачніший у світі! – Сказала Даринка, запиваючи ковтком чаю шоколадку, яку я завбачливо привезла з міста.