Частина 1 Глава 4 Найчистіша тьма ховається у світлі

Надворі вже стемніло. До маленького портового містечка, що було столицею торгівлі всього святого острова, та рідним містом Ікара, Таврону, наближався загін кінноти з прапором гвардії короля. Проте це був не орден Багряної Корони, а щось інше. Попереду загону на білих конях їхали троє людей в темних капюшонах з золотим хрестом на плечі. 

Коли весь цей табун наблизився до входу в місто, високий чоловік який вів всіх за собою, зіскочив з коня і підняв руку. Після чого всі вишикувались, їх було доволі небагато і вони скидались скоріш на розвід групу ніж на воєнну силу. 

Один з гвардійців міста підійшов до нього, та схиливши голову мовив:

— Пане Торен, дуже раді вас бачити, що змусило вас навідатись в наше скромне містечко ?

— О, хіба я не можу просто приїхати в Таврон щоб купити щось ?

Після чого Торен глянув на гвардійця, так що той ледь не втратив дар мови.

— Прошу вибачити мою зухвалість. 

Одразу після слів роздався сміх.

— То мої тілоохоронці можуть проходити ?

— Так точно.

Ворота міста відчинились і в них почали заходити коні. Пізніше ця арава проходила містом і недалеко від центральної площі вони розклали своє шатро. Була вже пізня ніч, всі вже збирались спати, а декілька людей чергували. Торен сидів біля вогнища, а біля нього ті самі дві фігури. Справа від нього був тихий хлопчина, його руде волосся ледь закривало очі, йому було ледь за 20, а зліва дівчинка підліток, дуже невисокого росту, з темним волоссям заплетеним в хвостик. Сам Торен ж був дуже високим чоловіком, в міру худорлявим, коротке волосся чорного кольору, з білою лінією. 

Гробову тишу перервали два лицаря які забігли з візком до шатра

—  Капітан, ми знайшли зірку

—  Радий чути, несіть її в резервуар, хочу глянути.

Почувши це дівчинка підліток підірвалась з місця і зірвалась на крик.

—  Торен! Якого біса ?! Навіщо ми цим займаємось ?! Той старий божевільний…

—  Стоп — Перебив її Торен — Лейтенант, нагадай-но мені, хто тут капітан ?

—  Прошу вибачити — Мовила дівчинка зігнувши голову.

—  Вільно лейтенант Лора.

— Так точно.

—  Якщо бути відвертим, я і сам слабо вірю в успіх Калістора, проте на душі у мене не спокійно, я відчуваю ніби щось… наближається і якщо є хоча б найменший шанс вгамувати цей буревій, я готовий об’їздити все узбережжя в пошуках зірок.

—  Вибач…

—  Все гаразд, думаю, це зараз не важливо, мене, мабуть, вже зачекались, піду гляну на зірку.