Частина 1 Глава 3 Ми ті, кого більше не їмо

— Слухай... Я хочу бути чесним з тобою, ти вже дорослий, тобі 14. 

— Чому ти приїхав ? 

— Ти знаєш відповідь.

— Не знаю.

— Ти знаєш, але не хочеш бачити це, ти мені довіряєш ?

— Довіряю.

— Твого батька більше немає.

Почувши ці слова від дідуся, щоками Ікара прокотились гарячі сльози. Він вибіг з крамниці й побіг. Як далеко ? Куди ? Навіщо ? Він і сам не знав відповіді на ці питання, просто біг, так далеко, як тільки міг. Пробігши декілька кварталів, плюхнувся на землю, як мішок із зерном. Голова боліла, груди наче розривало, а дух перехопило, руки тремтіли, хлопець не розумів, що з ним. Не міг зрозуміти власних емоцій, не знав, чи йому страшно, чи сумно, можливо, він взагалі був злим...

Фабіо ж просто чекав, на серці йому було теж нелегко, але він дуже боявся виглядати слабким перед внуком. Дідусь розглядав крамницю, так як сім'ї аристократів розглядають сімейні полотна. В решті-решт його погляд упав на меч ручної роботи. 

— Ох... Чудова робота, — мовив той і пустив скупу чоловічу сльозу.

Ікар усе лежав на траві, той жах в одну секунду змінився спокоєм, замість тисячі думок в голові настала тиша. Вітер, чайки співають, трава шелестить. Чи то він так любив усе довколо, чи то так ненавидів те, що всередині, хто зна ?..

— Пора йти.

Сказав хлопець і підвівся.

Сонце вже сідало. Скільки він так пролежав ?

Коли Ікар відчинив двері дому, там його вже чекав дідусь, в казанах щось кипіло, а на столі була купа смаколиків. Дідусь глянув на нього й мовив:

— Я ж ніколи не приїжджав без подарунків.

— Правда — трохи сором'язливо мовив юнак і засміявся.

— Я про тебе подбаю, все буде добре. Ти ж мені віриш ?

— Вірю. Будемо разом займатися крамницею, завтра Місіс Блоу зранку прийде за замовленням, за зеленим амулетом, тим, що на складі — Мовив хлопець з усмішкою на обличчі.

Проте в дідуся було дуже серйозне обличчя, навіть трохи сумне.

— Вибач мені, ми повинні продати крамницю. Ми переїдемо в претоличне містечко.

В серці Ікара наче щось хруснуло. Наче в нього забрали останнє, що пов'язувало з батьком, наче його зрадили. Він знову розплакався.