Частина 1 Глава 2 Приїзд ? Це просто інша назва повернення.

Ранок був доволі холодний, настільки що Ікар не хотів вилазити з-під ковдри і хотів поспати ще хоча б п'ять хвилин. Він дуже любив тепло і ненавидів холодні ранки.

Батька все ще не було, але для хлопчини це не було чимось новим. Тато часто затримувався на роботі до пізньої ночі і так само часто йшов, поки син спав та, напевно, той дуже любив крамницю, любив свою роботу, любив поставки товарів. Ікару це часто здавалось дивним, проте альтернатив в нього не було, бо юнак знав що після батька крамничка перейде йому.

День юнака почався з вчорашньої миски каші, абияк розігрітої на печі, та підготовкою денного перекусу, що включав коржики та грубо нарізаний сир, собі та батьку. Хоч хлопець був не дуже задоволений рутиною в магазині, проте батька він любив і старався про нього дбати.

Пора йти, бо старий буде бурчати.

На момент виходу надворі вже зійшло сонце і стало трохи тепліше, коли Ікар йшов, сонце світило в очі та сліпило, а це неабияк бісило хлопця. Як би йому не хотілося розглядати все навколо, він був змушений іти з опущеною головою, проте це було проблемою доволі не довго, кам'яна кладка на дорозі була чудовою альтернативою щоб себе розважити. 

Ікар нарешті дійшов до крамнички, навіть трохи засмутився, скільки ще чудових візерунків він міг побачити, а після роботи він вже й не згадає про цю чудову розвагу. Двері були відчинені, але всередині нікого не було.

— Ей, я прийшов, — крикнув Ікар привідкривши двері складу. — Можеш йти на перерву.

Проте, відповіді він не почув. Хлопець вирішив, не покидати робочого місця, поки батько не прийде його замінити, ближче до вечора. 

Години йшли, а в крамниці зовсім не було клієнтів. "Чорт забирай, що за день, взагалі нікого нема, хоча мені ж краще" — подумав Ікар.

Але тільки він про це задумався, як двері крамниці відчинились і в середину забіг літній чоловік, трохи схожий на батька, але зі смішними вусами.

— Ікар! — викрикнув той — а я тебе всюди шукаю.

— Хіба нашу крамницю так важко знайти ? 

Очі чоловіка були трохи сумними, але той засміявся.

— Ні, я шукав тебе, я твій дідусь, ти що мене не впізнаєш ?

— Фабіо ? 

Ікар вибіг з-за прилавку і обняв чоловіка.

— Дідусь, як давно ми не бачились

А той лише погладжував внука по голові.

— Думаю, тепер це зміниться, — тихо сказав той.