Наступного дня Марі принесла в школу кольоровий листок, складений у формі сердечка.
— Лист? — здивувалась Софія.
— Не зовсім. Більше як анкета. Ми будемо її роздавати хлопцям, — прошепотіла Марі, — щоб дізнатися, хто з ким хоче дружити.
Софія підняла брови.
— Це що, як опитування про кохання?
— Ну типу… цікаво ж!
У перерву Марі прошепотіла:
— Я дам Артему. Подивимось, що він відповість.
— А навіщо? — спитала Софія.
— Просто. Він симпатичний. І я хочу знати, з ким йому подобається спілкуватись.
Софія нічого не сказала, але в грудях щось защеміло. Якби це було кіно, музика на фоні стала б тихою і сумною. Вона не мала на це права — вони навіть не знайомі. Але все ж…
Після уроків вона написала йому повідомлення в шкільному чаті:
> Привіт. Це Софія. Я бачила твій малюнок учора. Якщо захочеш, покажу тобі свої. Теж малюю...
Він відповів через 15 хвилин:
> Було б круто. Мені подобається, коли хтось теж бачить світ не таким, як усі.
І Софія усміхнулась. Тихо. Тільки для себе.