Увечері Софія довго лежала на ліжку, гортаючи свій щоденник. У ньому були записи ще з весни: перші сварки з Марі, переживання через контрольні, малюнки... і багато слів, які вона ніколи нікому не показувала.
На новій сторінці вона написала:
> "3 вересня. Новенький. Артем. У нього погляд ніби з іншого світу. Не той, що в телефоні, не з Instagram. Живий. І справжній."
Вона намалювала поруч око — одне, з бровою, з тінню на повіку — схоже на його. Потім стерла, щоб ніхто не побачив. Навіть мама.
Щоденник був її безпечним островом, де вона не грала ролей — не "добра дівчинка", не "найкраща учениця", не "та, що слухає маму". Просто Софія. Та, якою була насправді.
Але тепер їй хотілося більше. Хотілося, щоб хтось один… теж побачив справжню її. Без усмішок, без фільтрів.