Глава 2: Новенький у класі

Клас 8-Б був уже майже заповнений, коли Софія з Марі увійшли. Дівчата сідали разом, як завжди, за третю парту біля вікна. Сонячні промені падали на стіл, де Марі одразу виклала свій новий пенал з блискітками та щоденник із дзеркальцем. Софія мовчки сіла поруч. Вона завжди любила це місце — тут добре видно небо.

Двері відчинились, і в клас увійшла класна керівниця — пані Олена Василівна. Позаду неї — високий хлопець у темно-зеленій худі та кросівках. Обличчя — серйозне, брови насуплені. Він тримав рюкзак на одному плечі й оглядав клас так, ніби прийшов у чужу країну.

— Це Артем. Він переїхав із Києва. Прошу прийняти його до нашого класу, — сказала вчителька.
— Київ, ого! — прошепотіла Марі, схиляючись до Софії. — Знаєш, скільки там людей?

Софія не відповіла. Вона подивилась на Артема — і в цей момент їхні погляди зустрілись. Хлопець не посміхнувся. Просто кивнув — коротко, серйозно. І пішов на вільну парту в кінці класу.

На перервах усі перешіптувались. Артем не розмовляв з однокласниками. Навіть коли до нього підійшов Михайло — найгучніший хлопець у класі — і запропонував показати “де тут їдальня крутіша”, Артем лише злегка всміхнувся, але відмовився.

— Напевно, дивак, — скривилась Марі.
— А може, просто не хоче ні з ким говорити? — відповіла Софія.

Вона не зізналася, що їй здалося: він зовсім не дивний. Він просто сумний. Зовсім як вона іноді. І від цього він став ще цікавішим.

Після уроків Софія лишилася в класі. Забула блокнот. Коли повернулась — Артем ще був там. Малював щось на полях зошита. Вона зупинилась біля дверей.

— Крутий малюнок, — сказала вона, не заходячи.

Хлопець підвів очі.

— Це просто... коли не говориш, треба десь думки складати.

Він не усміхався. Але й не був холодним. І Софія вперше за день відчула, що вони — на одній хвилі.