Глава 1: Перший дзвінок восьмого класу

Софія прокинулась за десять хвилин до будильника. Сонце вже пробиралося крізь штори її кімнати, намальованої світло-бузковими відтінками, і грало на стінах кольоровими плямами. Їй було чомусь тривожно і трохи солодко — як перед виступом на сцені. Сьогодні починався восьмий клас. Новий рік. Нові очікування. Нові страхи.

Вона не була новенькою, але відчувала себе так, ніби повернулася не в ту школу. Можливо, тому що виросла на кілька сантиметрів. А може — тому, що літо змінило її більше, ніж вона очікувала. У щоденнику з лисичкою на обкладинці — повно написів, замальовок і думок, які вже не хотілося показувати нікому. Навіть подрузі Марі. Особливо їй.

Софія вдягла білу сорочку, класичну чорну спідницю і заплела косу — мамині руки ще сонні, але теплі.

— Сьогодні ти наче інша, — сказала мама, зав’язуючи стрічку. — Подорослішала.
— Це просто форма, — знизала плечима Софія, хоча в душі щось тремтіло.

На подвір'ї школи вже скупчились діти. Повітря було просякнуте духами мам, свіжими хризантемами і нервовим шепотом. З усіх сторін — «Ти бачила?», «Він прийшов?», «Це ж та, що перевелася...».

Марі вже чекала біля фонтана — з новою зачіскою, коротшою, ніж раніше, і новою усмішкою, в якій щось ховалося.

— Привіт! — кинулася Софія.
— Привіт, — коротко відповіла Марі. — Ти бачила новенького?

Софія знизала плечима.

— Він буде в нашому класі. І, кажуть, він... ну, типу, кльовий.

Це слово — кльовий — раптом здалося Софії дитячим. Але вона кивнула. Бо не хотіла знову бути “інакшою”.

І тут пролунав перший дзвінок. Гострий, як лезо. Літо закінчилось.