Там де починається Ми

Епілог

“Рік потому”
Дім уже не виглядав новим.
Він виглядав їхнім.
Не ідеальним, не виставковим — живим.
На кухні стояла чашка з недопитою кавою, на дивані лежала плед-ковдра,
а біля вікна, з виглядом повного власника всесвіту, дрімав кіт.
Він давно перестав бути “знайденим кошеням”.
Тепер він вважав, що це він їх прийняв у свій дім.
І поводився відповідно.
Анна повільно пройшла по кімнаті, тримаючись рукою за живіт.
Сім місяців.
І весь цей час світ якось тихо змістився всередину неї.
— Ти знову ходиш босоніж, — почувся голос Данила з кухні.
— Мені так зручніше, — спокійно відповіла вона.
Він з’явився у дверному проході, подивився на неї з тією самою звичкою,
яка не змінюється з часом — ніби він щоразу трохи дивується, що вона
тут.
— Я ж просив, — м’яко сказав він.
Анна усміхнулась.
— А я не завжди слухаюсь.
Він підійшов ближче, обережно, ніби кожен її крок тепер має іншу вагу.
Кіт підняв голову, подивився на них із явним незадоволенням, що увага
знову не на ньому, і перевернувся на інший бік.— Він точно думає, що це його дім, — тихо сказала Анна.
— Він не думає, — усміхнувся Данило. — Він знає.
Пауза.
Анна відчула, як він обережно став поруч.
Не поспішаючи.
Не порушуючи її простір.
— Втомилась? — тихо запитав він.
Вона кивнула.
— Трохи.
І цього вистачило.
Данило нахилився повільно.
Обережно.
Так, ніби весь світ у цей момент став дуже крихким.
І поцілував ніжно її живіт.

Анастасія Мітіна

Подобається

#2378 в Любовні романи
#1041 в Сучасний любовний роман

У тексті є: колишній, вихід із проблемних стосунків, вихід за межу комфорту

Відредаговано: 01.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись