Там де починається Ми

Фінал вечора

Пізніше, коли частина гостей вже розійшлася, Марина вийшла з залу.
Не сказала нічого.
Просто пішла.
Анна помітила це майже випадково.
Вона встала.
— Я на хвилину.
І вийшла слідом.
Повітря надворі було прохолодне.
Після шуму всередині — майже оглушливо тихе.
Марина стояла біля стіни.
Без піджака.
З келихом у руці.
І вже точно не в тому стані, в якому приходять “просто перевести подих”.
Вона не одразу помітила Анну.
А потім повільно повернула голову.
І в цій паузі між ними вже не було ролей:
не робота
не підлеглість
не весілля
не свято
Лише дві людини після дуже довгого дня, який щось у кожній з них зламав
по-своєму.
І Марина тихо сказала:
— Ну що… тепер ти офіційно “та сама історія, яка всім щастя показує”.
Анна не відповіла одразу.Бо в цьому було не глузування.
І не заздрість у чистому вигляді.
А втома від того, що життя інколи виглядає красиво тільки зсередини
залу.

Анастасія Мітіна

Подобається

#2369 в Любовні романи
#1038 в Сучасний любовний роман

У тексті є: колишній, вихід із проблемних стосунків, вихід за межу комфорту

Відредаговано: 01.07.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись