Розділ 43. Місто за пагорбами

  Ранок на Ятрані почався з туману.Він стелився над водою, приховував протилежний берег і повільно підіймався між деревами. Унизу шуміла річка. У нічній тиші Андрій майже звик до цього звуку, але тепер, стоячи на краю схилу, знову звернув увагу на силу течії.
  Ятрань була зовсім не схожа на ту річку, яку він міг пригадати зі свого часу.Вода швидко огинала великі валуни, розбивалася об виступи каміння й закручувалася темними вирами під скелястими берегами. Деінде з-під землі виходив граніт, утворюючи невеликі урвища.
  Андрій присів на пласкому камені.
— Оце так Ятрань...
  Він дивився на річку й намагався уявити, як зміниться ця долина за тисячоліття.
  Тар підійшов і став поруч.Він показав на протилежний берег, потім трохи нижче за течією.
— Там? — запитав Андрій.
Тар кивнув.Переправа.
                                                                              ***
  Бор і Вир вирушили першими.Вони спустилися до води, пройшли вздовж берега й зупинилися біля широкої кам'янистої мілини. Тут русло розділялося навколо невеликого острівця, зарослого верболозом.Течія залишалася швидкою, але вода була мілкішою.
  Тар уважно вислухав розвідників.Потім покликав Дана й Рука.Чоловіки зняли кошики, поставили їх на сухе каміння й почали перевіряти кріплення.Андрій зрозумів, що переправа буде непростою.
  Вони не могли просто зайти у воду з крихким посудом за плечима. Один невдалий крок — і кілька днів роботи гончарів перетворяться на черепки.
— Спочатку люди, — запропонував він.
  Андрій показав на брід, потім на кошики.Тар вислухав його й погодився.Спершу перейшли Бор і Вир. Вони взяли довгі жердини, обережно промацуючи дно перед кожним кроком.Посеред першого рукава течія вдаряла в ноги так сильно, що Вир мусив зупинитися й спертися на жердину обома руками.Андрій відчув неприємний холод під ребрами.
  "Тільки б не впав."
  Але Вир утримався.За кілька хвилин обидва чоловіки дісталися острівця.Звідти вони перевірили другий рукав і вийшли на протилежний берег.Лише після цього почали переправляти вантажі.
  Тар розподілив людей так, щоб кожен кошик переносили з допомогою супутника. На найглибших ділянках один тримав вантаж, а другий підтримував його за лікоть.
  Андрій переходив разом із Даном.Вода була холодною. Каміння під ногами слизьким.Коли вони дісталися острівця, Андрій відчув, що пальці на ногах майже заніміли.
— Перепочинемо, — сказав він, показуючи на сухе місце.
  Дан кивнув.Вони поставили кошик, перевірили мотузки й лише тоді рушили далі.
  Останньою переходила Мара.Вона несла невелику торбинку з найціннішими розписними посудинами. Тар підтримував її на складній ділянці, а Рук чекав на березі.
  Коли всі восьмеро опинилися на протилежному боці, Тар перерахував людей і кошики.Нічого не загубили.Андрій сів на камінь і почав витирати ноги сухою травою.
— Ось тобі й дорога, — пробурмотів він.
  Мара почула його голос і усміхнулася.Вона простягнула шматок сухої шкіри.Андрій прийняв його з вдячністю.
                                                                                   ***
  Після переправи група повернула проти течії Ятрані.Тепер річка залишалася переважно ліворуч від них.Дорога то піднімалася на схили, то знову спускалася майже до самої води. Місцями доводилося обходити гранітні виступи, а подекуди стежка проходила між високими деревами, де навіть удень тримався напівморок.
  Андрій помітив, що Рада стала уважнішою.Вона частіше зупинялася, вдивлялася в береги й рахувала щось на пальцях.
  Спочатку він не зрозумів причини.А потім вони підійшли до першого струмка, що впадав у Ятрань.Вода збігала з вузької балки й розтікалася по камінню.
  Рада показала на струмок і підняла один палець.Андрій кивнув.
— Один.
  Вона повторила його слово.Далі вони перейшли ще одну невелику притоку.Рада підняла два пальці.Андрій усміхнувся.
— Два.
  Тепер він зрозумів.Притоки слугували дорожніми орієнтирами.Не було ні вказівників, ні позначених перехресть, але сама річкова мережа допомагала знаходити потрібний шлях.
  Третю річечку довелося переходити по поваленому дереву. Четверта виявилася неглибокою, але з мулистим дном. П'яту перетнули трохи вище від гирла, де каміння утворювало природний брід.
  Після кожної Рада показувала кількість пальців.Андрій теж почав рахувати.
  Він розумів, що називати кожен струмок річкою можна лише умовно. Деякі з них у посушливе літо могли майже пересихати. Проте для людей, які добре знали долину, ці водотоки були надійними орієнтирами.
                                                                                 ***
  До шостої притоки вони дісталися після полудня.Це був уже не вузенький струмок, а невелика річечка, що текла між пологими схилами й впадала в Ятрань біля заростей верби.
  Рада зупинилася.Вона підняла шість пальців — спершу п'ять на одній руці, потім ще один на другій.Тар кивнув.
— Тут? — запитав Андрій.
  Рада показала вздовж притоки, угору від її гирла.Туди вела добре втоптана стежка.На вологому ґрунті виднілися численні людські сліди, відбитки копит і вузькі борозни від волочіння важких предметів.
  Андрій присів.
— Часто ходять...
  Він провів пальцем по одному зі слідів.Ґрунт ще не встиг затвердіти.Хтось пройшов тут зовсім недавно.Бор оглянув зарості, а Вир піднявся на невеликий пагорб, щоб перевірити місцевість попереду.Повернувшись, він сказав Тару кілька слів.Тар усміхнувся.
  Андрій помітив цю усмішку.
— Уже близько?
  Тар показав уперед.
— Близько.
                                                                                ***
  Вони йшли вздовж притоки ще досить довго.Спочатку Андрій помітив лише зміни в рослинності.Ліс став рідшим. Частіше траплялися відкриті ділянки. На схилах виднілися поля, а між ними — широкі стежки, якими проходили люди й худоба.
  Потім з'явилися перші ознаки  поселення.Біля струмка двоє чоловіків обробляли деревину. Один тримав товсту колоду, другий працював кам'яним теслом.Трохи далі жінки переносили кошики з глиною.На відкритій ділянці сушилися довгі дерев'яні жердини.
  Андрій почав озиратися дедалі уважніше.Тут працювало значно більше людей, ніж у його поселенні.Але справжнє здивування чекало попереду.
  Стежка піднялася на широкий пагорб.Тар зупинився.Рада підійшла до нього й показала вперед.Андрій зробив ще кілька кроків.І завмер.
  Перед ним лежало місто.Місто?
                                                                                ***
  Спочатку він навіть не зрозумів, що бачить.
  Поселення займало величезний простір між пагорбами.Будинки стояли не безладно, а довгими впорядкованими рядами, які утворювали широкі дуги. За першою дугою виднілася друга, потім третя.Між ними проходили широкі вільні смуги.
  Більша частина будівель мали два рівні. Їхні стіни були вкриті світлою обмазкою, а на окремих фасадах виднілися червоні смуги й геометричні візерунки.Над поселенням підіймалися десятки стовпів диму.
  Далеко попереду виднілася велика відкрита площа, а за нею — незвично висока громадська будівля.
  Андрій повільно опустив торбинку на землю.
— Не може бути...
  Він звик до кількох десятків жител, до невеликих полів і знайомих облич.
  Тут же будинків були сотні.Можливо, понад тисячу.Поселення простягалося так далеко, що він не міг охопити його одним поглядом.
  "Це ж ціле місто."
  Він згадав розповіді про трипільську культуру, які колись чув і читав.Великі поселення.Будинки, розташовані кільцями.Розписна кераміка.Величезна громадська споруда.Невже Небелівка.Назва виникла в пам'яті майже сама собою.
  Андрій знав, що в цій частині України археологи досліджували одне з найбільших трипільських поселень.Але знати про нього з книжок — одне.
  І зовсім інше — стояти перед ним, коли воно ще живе.
                                                                                ***
  Вони почали спускатися до поселення.Що ближче підходили, то більше деталей відкривалося.
  На околиці стояли господарські споруди. Біля них сушилися снопи зерна, лежали запаси деревини й глини.Неподалік паслися корови та кози.Діти бігали між будинками. Жінки переносили кошики. Чоловіки тягнули довгі колоди.Звідусіль долинали голоси.
  Андрій почув ритмічний стукіт.Він повернув голову.Під навісом працювали кілька жінок. Перед ними стояли вертикальні ткацькі пристрої. Нитки були натягнуті, а до нижніх кінців основи прив'язані глиняні тягарці.Жінки пропускали поперечні нитки й ущільнювали тканину дерев'яними знаряддями.Андрій зупинився."Ткацькі верстати."
  Він подивився на Мару.Та теж уважно спостерігала за роботою.На її обличчі з'явився неприхований інтерес.Тканини.Саме за ними вони й прийшли.
  Трохи далі Андрій побачив гончарів.Під широким навісом стояли посудини різного розміру. Частина ще сохла, інші вже були обпалені й розписані.Майстриня сиділа перед невисокою підставкою й обережно нарощувала стінку великої посудини глиняними джгутами. Поруч інша жінка загладжувала поверхню, а третя наносила темний орнамент на світлий фон.
  Андрій нахилився, розглядаючи розпис.Спіралі.Хвилясті лінії.Геометричні фігури.Деякі посудини були настільки майстерно зроблені, що він мимоволі згадав сучасні музейні експонати.
  Тільки ці ще не були музейними.Їх створювали просто перед ним.
                                                                                 ***
  Перед зовнішнім рядом будинків Тар зупинив групу.Назустріч їм уже йшли кілька чоловіків.Один був високим, із сивиною у волоссі. На його шиї висіло намисто з кістяних і кам'яних намистин.Рада виступила вперед.Вона підняла руки й промовила привітання.Чоловік відповів.Потім уважно оглянув прибулих.
  Його погляд затримався на кошиках із керамікою.На Марі.На Андрієві.Андрій відчув себе незвично.Він звик, що в маленькому поселенні всі вже знали його. Тут він знову був чужинцем.
  Тар показав порожні долоні.Андрій повторив жест.Чоловік відповів таким самим рухом.Після короткої розмови Рада повернулася до своїх і усміхнулася.
  Їм дозволили увійти.
                                                                                ***
  Вони пройшли між двома рядами будинків.Андрій уважно розглядав споруди.Стіни були зроблені з дерев'яного каркаса, переплетеного гілками й обмазаного глиною. Подекуди поверхню вкривали світлим шаром, а біля входів виднілися червоні орнаменти.
  Деякі будинки були довгими, з високими стінами та міцними дерев'яними перекриттями.Андрій припускав, що верхні рівні могли використовуватися для зберігання запасів або інших господарських потреб.
  Утім, розібратися в устрої будинків із вулиці було неможливо.
  На одному подвір'ї жінка розтирала зерно на кам'яній зернотерці.На іншому чоловік виготовляв дерев'яні руків'я для знарядь.Біля третього будинку кілька дітей ліпили маленькі глиняні фігурки.
  Андрій зупинив погляд на них.Одна дівчинка старанно намагалася з'єднати дві частини фігурки. Глина розповзалася в її пальцях.Старша жінка поруч не забрала роботу, а показала, як змочити місце з'єднання й обережно притиснути деталі.Дівчинка повторила рух.Цього разу вийшло.
  Андрій усміхнувся."Ось так і треба вчити."Він відчув дивне тепло.Навіть у такому величезному поселенні навчання починалося з тих самих простих речей: показати, дати спробувати, виправити помилку.
                                                                                ***
  Нарешті вони вийшли до великого відкритого простору.Тут людей було ще більше.Одні розкладали товари на підстилках, інші оглядали посудини, тканини, кам'яні знаряддя й прикраси.Андрій помітив шматки світлої речовини, складені в невеликі кошики.Він одразу подумав про сіль.Поруч лежали згортки тканини.
  Мара торкнулася його ліктя й показала на них.
— Бачу, — сказав Андрій.
  Тар жестом наказав поки що не діставати власні товари.Рада пішла розмовляти з місцевими людьми.Андрій поставив торбинку біля ніг.Він озирнувся.За відкритою площею здіймалася велика будівля, значно більша за звичайні житла.Високі стіни, широкі входи, масивні дерев'яні опори.Навколо неї було багато людей.
  Андрій довго дивився на споруду."Громадський дім? Святилище?"Він пригадав повідомлення археологів про величезну споруду, знайдену в Небелівці.Її розміри вимірювалися десятками метрів.Тепер він бачив щось подібне на власні очі.Що саме відбувалося всередині, він не знав.
  Але вже розумів: ця будівля мала особливе значення для мешканців поселення.
                                                                               ***
  Тар повернувся разом із Радою.Вони показали місце, де група могла розкласти товари.Дан і Рук обережно опустили кошики.Мара почала розв'язувати захисні обгортки.Першою вона дістала велику розписну посудину.Поставила її на підстилку й відступила на крок.
  Кілька місцевих жінок одразу звернули на неї увагу.Одна підійшла ближче, присіла й почала розглядати орнамент.Вона провела пальцем біля краю посудини, не торкаючись розпису.Потім сказала щось Марі.Мара відповіла.Жінки почали розмовляти.
  Андрій не розумів більшості слів, але за інтонаціями відчув, що посудина зацікавила покупчиню.
  Тар показав йому на торбинку із залізними виробами.Андрій дістав згорток.Поклав його перед собою.Але розгортати не поспішав.Спочатку хотів подивитися, чим торгують інші.Він уже побачив крем'яні ножі, кам'яні сокири, кістяні голки та дерев'яні знаряддя.
  Заліза поки що не помітив.Це ще нічого не доводило.Можливо, воно просто не лежало на відкритих підстилках.Але цікавість зростала.Тар нахилився до нього.Показав на згорток.Потім на людей навколо.Андрій зрозумів запитання."Показувати?"Він повільно кивнув.
— Спробуємо.
  Андрій розв'язав шкіряний ремінець.Відгорнув тканину.На підстилці лежали три невеликі залізні ножі й три наконечники.
  Спочатку ніхто не звернув на них особливої уваги.Потім один із місцевих чоловіків підійшов ближче.Він присів.Подивився на лезо.Простягнув руку, але зупинився, очікуючи дозволу.Андрій узяв ніж за руків'я й подав його так, щоб чоловік міг безпечно прийняти.Той уважно оглянув метал.Провів пальцем по пласкому боці клинка.Потім обережно торкнувся ріжучої кромки.Його обличчя змінилося.
  Він щось швидко сказав людям поруч.До підстилки підійшли ще двоє.Андрій відчув, як серце почало битися частіше.
  Чоловік із ножем підвів голову й поставив запитання.Андрій не зрозумів слів.Але здогадався, про що йшлося."З чого це зроблено?"
  Він подивився на Тара.Потім на Мару.І знову на незнайомого чоловіка.Відповідати доведеться.Та спочатку потрібно було вирішити — скільки саме розповідати.
                                                                                 ***
  Увечері, коли сонце вже торкалося далеких пагорбів, Андрій ще раз озирнувся на поселення.Будинки тягнулися широкими дугами. Над дахами здіймався дим. Звідусіль долинали голоси, стукіт знарядь і звуки роботи.
  Він намагався оцінити розміри побаченого.Сотні будівель.Тисячі людей, якщо всі ці житла були заселені.Це було більше за будь-яке поселення, яке він міг уявити в цій епосі.
  І все ж перед ним не було ні кам'яних мурів середньовічного міста, ні вулиць сучасного обласного центру.Це був інший спосіб організації великої громади.Андрій повільно видихнув."Небелівка."Тепер він майже не сумнівався.
  Він стояв у одному з найбільших поселень тогочасного світу.І приніс сюди залізо.