Розділ 37. Друга криця

  Андрій прокинувся ще до світанку.Кілька секунд лежав нерухомо, прислухаючись до звуків поселення. Десь біля худоби хтось тихо перемовлявся, за стіною напівземлянки шаруділо листя, а з боку річки долинув крик птаха.
  Потім він згадав про піч.Учора вони витратили на виплавку майже весь день. Сьогодні мали побачити, що вийшло.
  Андрій підвівся, накинув на плечі шкіряну одежу й вийшов надвір. Біля входу на нього вже чекав Тар. Чоловік теж не приховував нетерпіння, хоча намагався поводитися як завжди.
  Він показав на місце, де стояла піч.
— Ходімо, — сказав Андрій.
  Вони рушили разом.Біля горна вже зібралися двоє чоловіків, які допомагали під час виплавки. Один приніс дерев'яні важелі, інший — кам'яний молот. Побачивши Андрія, вони замовкли.
 Він оглянув піч.Тріщина на стінці залишилася, але не збільшилася настільки, щоб конструкція розвалилася. Глина затверділа. З отворів більше не йшло помітного тепла, хоча всередині ще могла зберігатися гаряча серцевина.
— Спочатку обережно, — сказав Андрій.
  Він показав, де можна знімати верхній шар глини, а де краще не чіпати стінку. Чоловіки взялися до роботи. Вони не ламали піч безладно, а поступово відкривали внутрішню частину, прибираючи уламки й відгоріле вугілля.Тар допомагав Андрієві відсувати шматки глини.
  Нарешті внизу показалася темна грудка.Андрій присів.Криця була більша, ніж та, яку вони отримали першого разу, хоча точного порівняння він не мав. На поверхні виднілися нерівні напливи, чорні ділянки шлаку й порожнини. Проте в кількох місцях крізь темну кірку проступав щільний металевий блиск.Він торкнувся заготовки довгою сухою паличкою, перевіряючи, чи не залишилося всередині жару. Потім обережно підсунув кам'яний важіль і спробував зрушити її з місця.Криця не піддалася відразу.
— Важка, — сказав Тар.
  Андрій кивнув.Вони удвох, використовуючи важіль, перекотили грудку на підготовлений камінь. Андрій не став відразу бити по ній молотом. Спочатку оглянув поверхню, знайшов виступи шлаку й позначив місця, з яких варто починати очищення.
  Тар приніс воду, але Андрій зупинив його жестом.
— Ні. Не лий.
  Він показав на гарячу грудку, потім на посудину з водою й різко похитав головою. Навіть якщо поверхня здавалася холодною, усередині ще могли залишатися гарячі ділянки. Різке охолодження не допомогло б, а лише створило додаткову небезпеку.Тар відставив посудину.
  Андрій узяв молот і легко вдарив по одному з виступів. Відколовся шматок темного матеріалу. Під ним відкрилася нерівна поверхня з металевим блиском.Андрій нахилився ближче.
— Є залізо.
  Тар подивився на нього, потім на грудку.
— Залізо, — повторив він.
  Андрій усміхнувся.
  — Так. Але ще не готове.
  Він показав на шлак, який відколовся, а потім на саму крицю. Тар простежив за жестом і кивнув.
  Вони працювали повільно, відділяючи те, що легко відходило від металу. Деякі уламки розсипалися майже відразу, інші трималися міцно. Андрій не намагався очистити всю поверхню одним махом. Він знав, що частина шлаку могла залишатися всередині й відділитися лише під час подальшого нагрівання та кування.
  Коли грудку нарешті вдалося оглянути краще, Андрій помітив, що вона неоднорідна. Один бік був щільним і важким, інший мав пористу структуру. На краю виднілася тріщина, але вона не проходила крізь усю заготовку.
  Він згадав першу крицю.Тоді йому здавалося, що головне — отримати метал із руди. Тепер він розумів, що це лише початок. Виплавка давала матеріал, але перетворити його на корисне залізо ще належало під час кування.
— Цю частину треба зберегти, — сказав Андрій, показуючи на щільну ділянку.
  Потім указав на пористий край.
— А цю перевіримо.
  Тар нахилився й торкнувся пальцем темного напливу.
— Погано?
— Можливо. Побачимо, коли нагріємо.
  Андрій попросив принести кліщі. Тар подав їх, і Андрій затиснув ними невеликий виступ, який уже відділив від основної грудки. Метал не вислизнув. Кліщі витримали навантаження, хоча шарнір трохи скрипнув.Андрій перевірив його й поклав інструмент поруч.
— Працюють.
  Тар усміхнувся.Тепер вони мали не лише нову крицю, а й інструмент, який дозволяв безпечніше працювати з розпеченим металом. Це була невелика перемога, але Андрій знав, скільки праці за нею стояло.
  Він попросив чоловіків не викидати відокремлені уламки. Частина була звичайним шлаком, але серед них могли трапитися невеликі металеві шматочки. Потрібно було розібратися, що саме вони отримали.
  Потім Андрій розділив крицю на кілька частин.Найщільнішу залишив для майбутнього інструмента. Меншу відклав для пробного кування. Пористу частину з тріщиною вирішив перевірити окремо, щоб не змішувати її з кращим матеріалом.Тар уважно спостерігав.
— Різне, — сказав він, показуючи на три купки.
— Так. Різне.
  Андрій узяв два шматки й поклав поруч. Вони були схожі за кольором, але відрізнялися вагою й структурою поверхні.
— Не дивись тільки на колір, — пояснив він, хоча знав, що Тар поки зрозуміє лише частину слів. — Дивись на все.
  Він показав на вагу, на поверхню, на тріщини, а потім зробив рух молотом.Тар повторив кожен жест.Андрій відчув знайоме задоволення вчителя, коли учень не просто копіює рух, а намагається зрозуміти його сенс.
— Добре, — сказав він.
  Після обіду вони знову розпалили горн. Цього разу Андрій не збирався виготовляти інструмент. Він хотів перевірити щільнішу частину криці й подивитися, чи можна витягнути з неї рівну смугу.
  Заготовка нагрівалася повільно. Тар працював із міхами, а Андрій стежив за кольором металу. Коли той став яскраво-червоним, він витягнув його кліщами й поклав на камінь.Удари були короткими й обережними.Метал сплющувався. На поверхні відкрилися темні включення, але цього разу вони не відразу розділили заготовку. Андрій перевернув її, знову нагрів і продовжив кування.
  Поступово шматок набував видовженої форми.Тар дивився, не відводячи очей.Коли Андрій зупинився, у нього в руках була груба залізна смуга, ще нерівна, з товстими краями й темними плямами. Вона не була готовим матеріалом для тесла, але вже дозволяла судити про якість цієї частини криці.
  Андрій дав їй охолонути природним шляхом, а потім уважно оглянув. Видимих тріщин не було.Він кілька разів легко постукав по ній молотом, прислухаючись до звуку. Сам по собі звук нічого остаточно не доводив, але разом із зовнішнім виглядом і поведінкою під час кування давав корисні підказки.
— Оця краща, — сказав він.
  Тар повторив:
— Краща.
— Так. Але ще треба працювати.
  Андрій поклав смугу біля інших заготовок.Друга виплавка виявилася вдалішою за першу. Вони отримали більше криці, мали змогу вибрати кращі ділянки й уже не витрачали стільки часу на освоєння кожного руху.
  Проте Андрій не відчував себе переможцем.Попереду залишалися нові труднощі. Треба було виготовити тесло, знайти спосіб надійно закріпити його на дерев'яному руків'ї, перевірити край і навчитися підтримувати його гострим. А ще — забезпечити запас вугілля, відремонтувати піч і вирішити, як організувати наступну виплавку.
  Він подивився на людей, які працювали поруч.Тепер вони вже не просто допомагали чужинцеві біля дивної печі. Вони знали, як підготувати руду, як підтримувати жар, як працювати з міхами й кліщами. Кожен засвоїв хоча б частину нового ремесла.
  Андрій згадав свою першу роботу вчителем. Тоді він теж часто хотів, щоб учні швидше зрозуміли матеріал і перейшли до наступного завдання. Згодом навчився іншого: важливо не те, як швидко людина повторить дію, а чи зможе вона виконати її самостійно наступного разу.
  Тут було так само.Він не міг зробити все власними руками. Якщо хотів, щоб ковальство залишилося в поселенні й після нього, потрібно було навчити інших.
  Андрій узяв залізну смугу, показав її Тару, а потім указав на дерев'яну заготовку, яку вони приготували для майбутнього тесла.
— Наступний крок.
  Тар подивився на метал, потім на дерево.
— Тесло?
  Андрій кивнув.
— Тесло.
  Він обережно загорнув найкращу частину криці в шкіру й поклав у сухе місце.Тепер у них був матеріал для серйозної спроби.І наступного дня Андрій мав вирішити, як перетворити його на інструмент, який справді полегшить життя всьому поселенню.