Розділ 35. Залізо має характер

  Уранці Андрій не поспішав розпалювати горно.Спершу він ще раз оглянув заготовки, залишені напередодні. Щільніший шматок заліза лежав окремо. Поруч — тріснутий, який він вирішив поки не чіпати. На третій заготовці залишалося стільки шлаку, що працювати з нею зараз не мало сенсу.
  Андрій узяв щільніший шматок і покрутив у руках.На перший погляд, нічого особливого. Темний метал, нерівна поверхня, невеликі заглиблення. Проте після вчорашньої роботи він уже знав: зовнішній вигляд не завжди говорить правду.
   У металургії він не раз бачив, як гарна на вигляд деталь виявлялася непридатною після першого серйозного навантаження. І навпаки — заготовка з непоказною поверхнею після правильної обробки могла служити роками.
   Тут усе було складніше. У нього не було ні лабораторії, ні приладів, ні можливості визначити склад металу. Лише горно, молот, кам'яна опора та власний досвід.І цього досвіду мало вистачити, щоб не змарнувати єдиний добрий шматок.
— Сьогодні робитимемо не тесло, — сказав він Тару, коли той підійшов.
 Тар глянув на нього запитально.Андрій показав на заготовку, потім на горно, а тоді розвів руками.
— Спочатку перевіримо.
  Тар кивнув. Він уже звик, що Андрій іноді відкладає роботу, хоча на перший погляд усе готове. Раніше це могло здатися дивним. Тепер Тар, схоже, починав розуміти: не кожна затримка означає бездіяльність.
  Андрій розпалив горно, підклав деревне вугілля й перевірив подачу повітря. Тар узявся за міхи. Цього разу він працював рівно, без різких натискань.
  Коли жар став достатньо сильним, Андрій поклав у нього невелику частину заготовки. Не всю. Він хотів перевірити, як поводитиметься метал після нагрівання й кількох ударів, але не ризикувати всім запасом одразу.
  Залізо поступово почервоніло.Андрій витягнув його кліщами й поклав на кам'яну опору. Спершу вдарив легко, перевіряючи, як метал піддається. Потім трохи сильніше. Заготовка сплющувалася, краї розходилися в боки.Він повернув її.Ще кілька ударів.
  На поверхні з'явилася тонка темна лінія.Андрій зупинився.Підніс заготовку ближче до світла, оглянув з обох боків. Лінія могла бути просто заглибленням у поверхні, але могла виявитися й початком розшарування.
  Він не став продовжувати.Знову нагрів метал, а потім обережно прокував його під іншим кутом. Лінія не збільшилася. Андрій продовжив роботу, поступово змінюючи форму шматка.
  Коли заготовка охолола, він оглянув її ще раз.Тріщини не було.Принаймні такої, яку можна було побачити.
— Добре, — сказав він.
  Тар нахилився й уважно подивився на метал.
— Добре?
— Поки що.
  Андрій поклав заготовку осторонь і взяв наступну частину. Цього разу він хотів перевірити, чи можна отримати з неї довшу смугу.
  Після нагрівання метал піддався не відразу. Один край витягувався, другий залишався товстим. Андрій кілька разів повертав заготовку, намагався розподілити удари рівномірно, але згодом помітив, що темна включеність усередині починає відкриватися на поверхні.
  Він змінив напрямок ударів.Не допомогло.Заготовка розділилася по нерівній лінії. Частина металу залишилася на камені, а інша — у кліщах.Андрій повільно видихнув.
— От тобі й маєш.
  Тар подивився на уламки.
— Погано?
— Для довгої смуги — погано.
  Андрій показав на відокремлену частину, потім на решту. Він не хотів, щоб Тар вирішив, ніби весь шматок тепер ні на що не придатний. Меншу частину ще можна було перевірити, а більшу — використати для іншого досліду. Він відклав уламки окремо.
  Тар показав на щільнішу заготовку, яка лежала збоку.
— Та?
— Та ще тримається.
  Андрій кивнув.Саме так і доводилося працювати: не вважати матеріал добрим лише тому, що він один раз витримав удар. Кожна наступна операція могла виявити нову слабкість.
  До полудня вони зробили кілька невеликих випробувань. Частину металу вдалося сплющити й трохи витягнути. Інша розшаровувалася. Один невеликий уламок розколовся під час кування, хоча спочатку здавався цілком міцним.
  Андрій не міг точно сказати, чому так сталося. Він лише помічав закономірності: деякі частини краще витримували удари, деякі розпадалися вздовж темних включень, а деякі ставали надто тонкими раніше, ніж набували потрібної форми.Для майбутнього тесла цього було недостатньо.
  Він присів біля вогнища й намалював на землі кілька простих форм. Спочатку тонку смугу, потім ширшу пластину, далі — клиноподібну заготовку.Тар спостерігав за ним.
  Андрій показав на першу форму, потім похитав головою. На другу — теж. А біля третьої затримав руку.
  Для тесла потрібна була не просто смуга металу. Треба було отримати широку робочу частину, міцне місце для кріплення руків'я й край, який можна буде заточити. Якщо залізо розшарується під час формування, робота пропаде.
  Він провів пальцем по клиноподібному малюнку.
— Тесло.
  Тар повторив:
— Тесло.
— Так. Для дерева.
  Андрій показав, як інструмент зрізає тонкий шар деревини. Потім зобразив, як обробляє ним кінець жердини.Тар зрозумів призначення й кивнув.Він сам узяв паличку та камінь, показав, як нині обробляють дерево. Робота була повільною. Кам'яним знаряддям можна було зробити багато, але воно вимагало правильного кута й постійного підправлення. Металеве тесло могло б полегшити цю працю — якщо вдасться його виготовити.Андрій подивився на залишки криці.
— Однієї спроби не вистачить, — сказав він.
  Він знав, що найважливішим обмеженням був не сам молот і навіть не горно. У них було замало якісного металу. Щоб отримати достатню кількість придатного заліза, доведеться знову виплавляти руду, а це означало нове паливо, нову підготовку й багато годин роботи.
  Проте тепер він розумів більше, ніж до першої виплавки.Він знав, що криця не є готовим металом. Що шлак треба поступово відділяти. Що нагрівання й кування мають іти в певній послідовності. Що заготовку не можна бездумно бити, коли вона охолола. І що навіть правильна робота не гарантує успіху, якщо сама сировина має дефекти.Ці знання не зробили його майстром давнього ковальства.Вони лише показали, скільки ще належить навчитися.
  Увечері Андрій попросив Тара принести кілька найкращих шматків руди з їхнього запасу. Вони розклали їх на землі й почали порівнювати: колір, вагу, твердість, характер зламу.Тар швидко знаходив важчі камені, але Андрій не дозволяв йому робити висновки лише за вагою.
— Дивись, — пояснював він, показуючи на два схожі уламки. — Цей важкий. І цей важкий. Але не однакові.
  Він постукав одним каменем по іншому, потім показав на свіжі поверхні зламу.Тар довго розглядав їх.Потім вибрав один уламок і показав Андрієві.
— Цей?
  Андрій оглянув його з усіх боків.
— Можливо. Візьмемо на пробу.
  Вони відклали вибрані шматки окремо, не змішуючи їх з основним запасом.Коли роботу було завершено, Андрій сів біля горна. Утома відчувалася в руках і спині, хоча нове тіло відновлювалося швидше, ніж він звик за попереднього життя.
  Він подумав про Ольгу, Валентина, Єлизавету й Максима. Уявив, як вони зараз живуть, що роблять, чи згадують про нього щодня.Від цієї думки знову стало важко.Він опустив голову, потер долонями обличчя й кілька секунд просто сидів мовчки.Потім підвівся.
  Робота не могла повернути його додому. Принаймні поки що.Але вона давала йому можливість зробити щось корисне для людей, серед яких він опинився.Завтра він знову перевірить руду. А потім вирішить, чи вистачить найкращої частини криці для тесла, чи доведеться спершу братися за нову виплавку.
  Він ще не знав відповіді.Та тепер уже знав, як поставити запитання правильно.