Розділ 34. Друге випробування

  Наступного ранку Андрій прийшов до горна ще до того, як у поселенні почався звичний рух.Ніч була прохолодною. Попіл на дні горна зберігав трохи тепла, але для роботи цього не вистачало. Андрій розворушив жар, підклав сухої тріски й деревного вугілля, а потім перевірив міхи. Шкіряні стінки витримали ніч, шви не розійшлися. Коли він натиснув на перший міх, повітря пішло крізь сопло рівним струменем.Другий працював не гірше.
  — Уже добре, — сказав він сам до себе.
  Він узяв кліщі.За вчорашній день Андрій устиг помітити кілька недоліків. Ручки були задовгими для дрібної роботи, а губки захоплювали метал недостатньо впевнено. Шарнір рухався туго. До того ж одна губка трохи відхилялася вбік, тому заготовку доводилося постійно поправляти.
  Звісно, можна було переробити все від початку. Але заліза залишалося мало, а на нові кліщі пішла б значна частина запасу.Андрій вирішив спершу спробувати виправити те, що вже мав.
  Він нагрів кінці кліщів і обережно підправив їх молотом. Губки стали ближчими одна до одної й краще охоплювали предмет. Потім очистив шарнір від окалини, трохи розробив його рухами вперед-назад. Коли з'єднання стало рухатися вільніше, він кілька разів стиснув ручки, перевіряючи, чи не з'явився надмірний люфт.
   Тар прийшов, коли Андрій закінчував.Чоловік приніс кілька сухих гілок і поклав біля навісу. Побачивши кліщі, одразу взяв їх до рук.
 — Обережно, — попередив Андрій, показуючи на губки. — Гаряче буде.
 Тар кивнув і повторив рух, якого навчився вчора: зімкнув ручки, розвів, знову зімкнув. Тепер кліщі працювали помітно краще.Андрій показав на горн.
 — Сьогодні перевіримо.
  Він дістав залишок криці. Той був темний, нерівний, важкий для свого розміру. На поверхні виднілися пори й застиглі напливи шлаку. Після першої виплавки Андрій уже не сприймав цей шматок як готове залізо. Це була лише заготовка, з якою ще треба було багато працювати.Він роздивився її з усіх боків і вибрав невелику частину, яку можна було відокремити без зайвих втрат.
  Потім розпалив горно.Поки метал нагрівався, Андрій підготував кам'яну опору й молот. Тар став біля міхів. Цього разу він уже не чекав кожної вказівки, а стежив за жаром і рухами Андрія, намагаючись зрозуміти, коли потрібно посилити подачу повітря.
  Коли заготовка розжарилася до червоного, Андрій витягнув її кліщами й поклав на камінь.Перші удари були короткими.Метал піддавався нерівномірно. Один край сплющувався, а інший майже не змінював форми. Андрій повернув заготовку, вдарив з іншого боку, потім ще раз.
  Раптом із поверхні відколовся темний шматочок.Андрій зупинив молот.На камені лежав уламок, схожий на затверділий камінь. Він підчепив його кінчиком молота й відсунув убік.
— Шлак, — сказав він.
 Тар нахилився, розглядаючи уламок.Андрій показав на нього, потім на заготовку.
 — Це — не залізо. Це треба прибрати.
 Він не знав, чи зрозумів Тар саме слово, але чоловік простежив за жестом і кивнув.Андрій знову взявся до роботи.Нагрівання, кілька ударів, поворот кліщами, ще нагрівання. Поступово шматок ставав компактнішим. Його поверхня вже не так нагадувала грудку застиглої породи, хоча темні включення нікуди не зникли.
  Коли заготовка охолола до темно-червоного кольору, Андрій повернув її до горна. Він не хотів бити по ній надто сильно, доки метал залишався недостатньо гарячим.
  Тар тим часом працював із міхами. Він уже навчився чергувати їх так, щоб повітря надходило майже безперервно. Щоправда, іноді поспішав і натискав на обидва одночасно, через що подача ставала нерівною.Андрій помітив це, але не став одразу його зупиняти.Спочатку він дочекався, поки Тар сам зверне увагу на зміну кольору жару.Чоловік подивився на горн, потім на Андрія.
  — Ще? — запитав він, показуючи на міхи.
  — Так. Ще.
   Андрій продемонстрував потрібний ритм повільно: один міх стискається, другий розширюється; потім вони міняються ролями. Тар повторив. Спочатку невпевнено, а згодом усе рівніше.
 — Добре, — похвалив Андрій.
  Тар усміхнувся.Вони працювали ще кілька годин. Заготовка поступово ущільнювалася, але на одному краї проступила тріщина. Андрій помітив її, коли перевертав метал кліщами.Він завмер.Провів поглядом по тріщині, обережно повернув заготовку й оглянув її з іншого боку. Потім постукав молотом по краю. Звук був нерівним.
  — Оце вже погано.
  Він не став намагатися силою звести краї докупи. Розшарування могло проходити глибше, ніж здавалося, і тоді всі наступні удари лише збільшили б пошкодження.Андрій відклав заготовку.Тар запитально подивився на нього.
 — Зламалося? — спитав він, показуючи на метал.
 — Можливо.
 Андрій підняв шматок, показав тріщину, а потім розвів руками.
 — Не знаємо.
 Це було важливо. Він міг здогадуватися, чому метал розшарувався, але не міг упевнено сказати, що причина лише в шлаку. Можливо, частини криці погано з'єдналися ще під час першої виплавки. Можливо, він занадто сильно вдарив по заготовці. А може, тріщина існувала від самого початку й відкрилася лише тепер.
  Він відклав пошкоджений шматок окремо.
  — Не викидати, — сказав Андрій. — Ще подивимося.
  Тар повторив жест: окремо, потім знову показав на шматок.Андрій кивнув.
  Решту дня вони витратили на невеликі випробування. Андрій узяв іншу частину криці, нагрів її й обережно сплющив. Ця заготовка поводилася краще. Вона теж містила темні включення, але не розходилася на шари під ударами.Андрій не став робити з неї нічого складного. Витягнув невелику смугу, дав їй охолонути й уважно оглянув поверхню.Потім спробував зігнути її, затиснувши між каменями.Метал трохи деформувався, але не розламався.
   Це ще не означало, що він придатний для серйозного інструмента. Проте Андрій отримав те, чого хотів: перше уявлення про те, які частини криці варто зберігати для подальшої роботи, а які можуть виявитися ненадійними.
  Увечері він розклав усі заготовки окремо.Одна — щільніша, придатна для подальшого кування.Друга — з тріщиною, її треба було дослідити.Третя — майже вся в шлакових включеннях, і витрачати на неї час зараз не мало сенсу.
  Тар присів поруч і почав розглядати кожну. Він уже навчився розрізняти їх не лише за формою, а й за тим, як Андрій ставився до кожної.
 — Добра? — запитав він, показуючи на щільнішу заготовку.
  — Можливо, добра.
  Андрій підкреслив останнє слово жестом невпевненості.
 — Треба перевірити.
  Тар повторив:
 — Перевірити.
  Андрій усміхнувся.Він упізнав у цьому повторенні те, що добре знав ще з учительської роботи. Людина не обов'язково розуміє нове слово після першого пояснення. Але якщо пов'язати його з конкретною дією, показати результат і повернутися до нього наступного разу, слово поступово набуває значення.
   Він показав на щільну заготовку.
  — Залізо.
 Потім на тріснуту.
  — Також залізо. Але погане.
 Тар задумався, а тоді показав на першу.
 — Добре.
 — Поки що добре, — поправив Андрій.
    Він не хотів, щоб Тар запам'ятав просте правило: темний шматок — добрий, тріснутий — поганий. Наступного разу метал міг повестися інакше. Треба було навчити його дивитися, порівнювати й перевіряти, а не просто повторювати готовий висновок.
   Коли сонце сховалося за деревами, Андрій прибрав заготовки подалі від вогнища й прикрив їх шкірою.Він залишився біля горна, дивлячись на жар, що повільно згасав.
  Перша виплавка дала їм крицю. Перша спроба кування — ніж. Тепер у них були кліщі, якими можна було надійно тримати метал, і перше розуміння того, наскільки різним буває залізо навіть у межах однієї грудки.
  До справжнього ковальства ще було далеко.Але Андрій уже бачив наступну мету.Тесло.
  Невелике, міцне, придатне для обробки дерева. Такий інструмент допоміг би будувати, ремонтувати, виготовляти нові ручки для знарядь. Він працював би не на одну людину, а на все поселення.
  Андрій подивився на щільнішу заготовку.Заліза вистачить лише на одну серйозну спробу.Тому наступного дня поспішати не можна.